Любовна літанія
Я мовив їй: „Будь ти Мадонною моєю,
Тобі даю свій дух, мов срібную лілею.
Свій гріх оплакав я, як грішникові слідно,
При твоїй білизні мені не буде стидно.
Я постанову взяв, спасенну постанову —
У добровільний гріх не попадати знову.
Другої, крім тебе, не полюблю до суду,
Немов святині жрець, тобі служити буду.
Мов у святині жрець клякає, б'є поклони,
Я вставлю образ твій поміж святі ікони.
І в скупленню душі, і в захваті без краю
Тебе літанії словами звеличаю.
І руки зложені опру серед тих ликів
На кінчиках твоїх злотистих черевиків.
Замість служебника, я божеству своєму
Малюнками вкрашу любовную поему,
І строфи обведу барвистими квітками,
Гортатиму картки шовковими стежками;
Та в плиннім золоті, в лазурі і батисті
Тобі клонитимуться чуття мої пречисті.
І я вгорну тебе в порфіри і скарлати,
Щоб так у пам'яті будуччини жила ти,
Щоб бачачи красу твою в вінку зеленім,
В містичнім вівтарі з моїх пісень різьбленім,
Нащадок мій колись, Пречиста ти моя,
Хоч не зазнав тебе, любив тебе, як я.
|
