Твори (Франко, 1956–1962)/20/Тарахкавка
| ◀ Марія Янічек. Хлопський син | Твори в 20 томах Том XX Тарахкавка (Біллі Боян) |
Вернер фон Гайденштам. Шведи на Україні ▶ |
|
Розуміється, не думаю про добродушну зоологічну гадюку-тарахкавку, що страшним тарахканням заповідає необачному мандрівцеві свою близкість, поки його своїми лагідними обіймами вирядить на той світ. Маю на думці панночку при машині до писання, що тарахкає по своїх клявішах — рід далеко небезпечніший, бо ще має славу зовсім нешкідливого, хоча рік річно пожирає не мало жертв. Її природна історія ще не написана. Як новочасний біолог я хочу зробити спробу, та прошу заздалегідь вибачити мені, бо це ж я, так сказати дослівно, вступаю на дівочий терен. Тарахкавка пробуває залюбки в темних, штучним світлом осяяних печерах. Делікатно їх називаємо «бюро». Трапляються різні її відміни: великі і малі, заживні і худі, однобарвні і дзябкасті. У всіх тих відмін спільне одно: виглядають невинно і зовсім не кусаються. Аж коли сядуть за машину до писання і почнуть тарахкотіти, вся їхня істота відміняється раптово. Апатичний досі погляд набирає життя й огню, гнучка фігурка згинається мов до скоку і — вона робиться кровожадним хижаком, якого я хочу описати тут. Всі здобутки сучасної техніки вона присвоїла собі. Тарахкаючи і пишучи, вона вміє в короткім часі оглушити свою жертву, обрати її з ясного розуму, так що вона робиться її легкою здобиччю.
Тарахкавка, це живий доказ на те, що боротьба за існування все ще ведеться за Дарвіновим принципом. Усе ще добіраються найліпші. Які смішні були побоювання тих небагатьох ворогів людей та дівчат, що від жіночої емансипації чекали кінця любови й людського роду! Жінка зробиться самостійною, — доказували вони, — не потребуватиме мужчини, зуміє сама утримати себе; так розминеться з метою, яку призначила їй природа — стати жінкою і матір'ю. А вийшло зовсім навпаки. Нові часи змусили дівчину зарані оглядатися за заробітком, завели її в різні бюра, де вона стикається з мужчинами. І найчастіше таке бюро — дорога до аналою. Так дівчата вміють у таємнім теплі інтимного співжиття збудити найскритіші інстикти, показати себе з такої корисної сторони, що кінець кінцем як не цей, то другий уляже силі спокуси і поверне жертву емансипації до її властивого покликання.
З усіх жіночих ремесел, які витворив найновіший час, заняття тарахкавкою найліпше платне і ворожить найпевніший успіх. Між мужеським духом, зайнятим диктованням, і тарахкавкою витворюється незабаром інтимний зв'язок, якесь обопільне зрозуміння, що може довести до тіснішого зближання. Як тяжко було колись письменникові, що мав нечітке письмо, дати себе пізнати сучасним швидше, ніж його надруковано. Навіть коли зважився диктувати писареві, то його брала нетерплячка із-за повільности, з якою його крилаті думи мусіли шкутильгати за писарською рукою. А при стенограмах знов навпаки: ось перед ним сидить стенографіст зі своєю дідчою скорістю 150 слів на хвилину і жадібно підхоплює кожне його слово та закріплює його в тих гієрогліфічних карлючках XIX в. Ледве не ледве тюпає думка за немилосердно поквапним олівцем. Машина до писання віднайшла власне цю ідеальну скорість, якої потребує новочасний чоловік, щоб зібрати свої думки і дати їм відповідний вислів. Вона без вагання друкує його думку. Бували, а то ще й досі бувають стенографи, що не вміють відчитати своїх стенограм і при допомозі охочої фантазії краще або гірше латають прогалини в своїм писанню. Не те тарахкавка! Терпеливо стежить вона за нашими словами і окрім деяких збочень, у яких жіноча істота виявляє себе вічним ворогом ортографії та граматики, окрім деяких інтерпункцій, що відповідають більше потребі писарки, ніж літературним правилам, знайде творець своє діло зложене в досить незміненій формі.
Ну, певно, не кожний ум і не кожна тарахкавка доберуться до пари. Мусить прийти між обома до певного духового контакту: тарахкавка мусить крім механічної праці втягтися в «духове травлення»! І тут власне лежить велика небезпека тарахкавки. Настояща тарахкавка зробиться своєму панові необхідно потрібною. Пускає в гру свій дотеп, свою критику і свою жіночу вдачу. Вона ж — перша авдиторія, на якій артист випробовує свій твір. Пишучи сам, він бувало сидів одинокий, даремно визираючи якої живої душі, якій би міг подати до оцінки свій найновіший твір. А тепер має в тарахкавці, так сказати, живе перо, яке кожної хвилини готове виявити йому вплив, який матиме його твір на читачів. Коли при гуморесці вона зо сміху не може писати далі, то вже ж його успіх певний; а коли кінцем чорного фартушка втирає собі сльозиночку з ока, то він уже певний, що зворушить усі жіночі серця. Коли вона рознервується і починає поспішати, то він обчислює холоднокровно, що вона зацікавлена і жде кінця, що то там сталося. Одним словом, тарахкавка сповняє службу акушерки при народженню твору штуки.
Та ба, тарахкавка така хитра і підступна, що не задовольняється цією, певно не маловажною, діяльністю. Вона починає підбивати нею свого «диктатора».
Це дуже небезпечний момент. Мужеський ум почуває нараз індивідуальні різниці між різними тарахкавками і приліпяється до одної, про яку міркує, що її душа з його душею найкраще сходяться доладу.
Тепер подія летить усім тягаром свого тяготіння. При тім зовсім байдуже, чи тарахкавка пише рахунки, купецькі листи, контові виписки, новелі, поезії, драми, фейлетони, пляни, кошториси чи запросини. Мужчина мусить дійти до того зрозуміння, що ота тарахкавка власне — одинока жінка, яка гаразд розуміє його, на яку він може здатися і з якою йому найкраще працюється. А тим часом мама природа наділила згадану тарахкавку всякими тілесними прикметами, що то їх Шопенгауер, який на жаль не знав іще ніякої тарахкавки, котра була вилікувала його з його песимізму, назвав тріскучим ефектом природи. Але що мають ті блискучі прикмети спільного з умом?
Нема більшої небезпеки для свободи мужчини, ніж знайти жінку, що виявляє душевний настрій згідний з його власним. Тоді ум творить міцний міст, по якім усі її фізічні принади гуртом набігають у його нутро і штурмом здобувають його. В тій стадії мужчина нараз починає цікавитися зверхнім виглядом тарахкавки. Хіба ж він мав досі таку легку нагоду безкарно так довго вітрищати очі на жіноче сотворіння? Мимоволі він оглядає тарахкавку з усіх боків, поки його ум займається згаданими вище «новелями, драмами, конторськими витягами та рахунками». Найбільше він бачить її в профілі. А це особливо небезпечне. Коли хто занадто довго придивляється дамі з боку, то переважно вона вже трапила його в саму середину. І ось, диктуючи, він вдивляється в чудову лінію її наперед похиленого тіла, при чім раптово в його нутрі будиться давно бажане зрозуміння для тієї лінії. Він завважує гарно зігнуті контури її багатого волосся, правильні обриси її ніжного вушка, легко випукле заокруглення її м'ягкого, як оксамит, підборіддя, тонкий рисунок її усточок, а коли вона нараз обернеться і зирне йому в очі своїм блискучим зором, то він чує себе пораженим, ув'язненим, покореним. З острахом читали ми ще дітьми про гадюку, яка своїм зором так гіпнотизує бідну пташку, що вона стоїть безпомічно, нерухомо і терпеливо дає пожерти себе. Новочасна тарахкавка робить так само. Не тепер то в четвер сидітиме перед нею мужчина, ганебно упокорений, обідраний із власної волі, нездібний рушитися з місця, і впирає очі в тарахкавку. Тарахкавка знає: тепер рішається її доля. Коли тепер цапне і вхопить його в свої смертовбивчі обійми, то свобода мужчини в її обіймах спустить остатні содухи.
Оцей з біологичною вірністю описаний процес повторяється безліч разів у році; не знати властиво, хто більше тарахкає, чи бузьки під небесами, чи машини, яких тюк-тюк-тюк говорить про надії їх властительок. Але це не диво, коли в часописах майже день-у-день повно звісток про величезне розповсюдження тарахкавок. І не дивно, коли сьогодні чуємо, що звісний поет, відомий прообраз літературного бурлаки, тихесенько оженився, а завтра довідуємося, що його муза це тарахкавка, яку він узяв собі в монополь для домашнього вжитку; сьогодні чуємо з дивом, що директор банку оженився з бідною дівчиною, а завтра прочитаємо чорне на білім, що це була та сама панночка, якій він щодень по пару годин диктував на машину.
Мужчини, отямтеся, поки не буде запізно, адвокати, редактори, поети, директори банків, секційні радники, міністри, будівничі, стережіться своїх тарахкавок! Хіба що маєте в домі кожний свою гадюку, яка й без машини натарахкає вам стільки, що ви проти цієї отрути зробилися недоступні. Хіба, що у вас нема змислу до лінії і вічної жіночості! Тікайте заздалегідь до єдиноспасенного напряму — машинових писарів, а то буде по вас!
Ви думаєте собі: «А що якби оця тарахкавка так і все життя тарахкала мені свою веселу мелодію? Вона ж не кусається і блискавкою схоплює мої думки? Ну, що, якби»… Отож то в тім і небезпека, що тарахкавка — правдива гадюка; властиво нічим не різниться від інших гадюк. Свою мету вона осягнула, пожерла жертву свою і лежатиме далі без руху. Вона не захоче більше тарахкати, а хоче бути звичайною гадюкою, як усі її сестри. А коли її жертва доконче хоче слухати тарахкання, то нехай собі стравить іншу тарахкавку. Вона натарахкалася вже досить і хоче мати спокій.