Твори (Франко, 1956–1962)/7/Три міхи хитрощів
| ◀ Ворона і Гадюка | Твори в 20 томах Том VII Коли ще звірі говорили Три міхи хитрощів |
Вовк, Лисиця і Осел ▶ |
|
Було то восени. Біжить Лисичка польовою доріжкою та й здибає Їжака.
— Добрий день, Їжаче-небораче! — крикнула Лисичка.
— Здорова була, Лисичко-сестричко, — відповів Їжак.
— Знаєш що, Їжаче, ходи зо мною!
— А куди ж тебе Бог провадить?
— Та йду онтам до саду їсти винограду.
— А не квасний він, Лисичко?
— Та де тобі квасний! Повідала Сорока-білобока, що чула від Куниці, молодої дівиці, що та бачила, як господар коштував і хвалив, що солодкий, пора збирати. Ходи, наїмося, ще й дітям по китягові принесемо.
— Ні, Лисичко, — каже Їжак, — не піду з тобою, боюся. То господар хитрий, силець понаставляв, ще зловлюся.
— Не бійся, Їжаче-небораче! — сміючись, мовила Лисичка. — У мене є три міхи хитрощів, то вже я не я буду, коли тебе з сильця не видобуду.
— Га, коли так, то нехай буде й так!
Пішли обоє, влізли до саду, наїлися винограду і вже хотіли назад вертати, аж тут смик! Лисичка ступила необережно та й зловилася в сильце. Торгнула раз, торгнула другий раз — куди тобі! Не пускає сильце, держить за ногу.
— Ой, Їжаку, братіку! — кричить Лисичка.— Рятуй!
— Як же я тебе, Лисичко, порятую? — мовив Їжак. — Добувай свої три міхи хитрощів і рятуй себе сама._-_page_274.png)
— У мене є одна, — мовив Їжак, — та не знаю, чи буде тобі до смаку. Лягай на тім місці, де зловилася, і лежи, лапки від себе відкидай і попускай духу, що можеш. Господар побачить тебе й подумає, що ти вже гниєш, то й викине за пліт.
Послухала Лисиця Їжакової ради, притаїлася, лежить, буцім давно згинула. Прийшов господар, побачив її та й аж носа затулив.
— От шкода! — промовив він. — Не був кілька день коло сильця, а тут, бач, яка гарна Лисиця зловилася та вже й гнити почала. Що тепер з неї за пожиток? Викинути за пліт та й по всьому.
І він відсилив Лисицю з сильця, взяв обережно за хвіст та й шпурнув за пліт у кропиву. А Лисиці тільки того й треба було. Як не дасть ногам знати, як не чкурне, лиш зашелестіло в бур'янах.
Минуло два дні, чотири дні, біжить знов Лисичка польовою стежкою і здибає Їжака.
— Добрий день, Їжаче-небораче!
— Здорова була, Лисичко-сестричко, — відмовляє Їжак.
— Ходи зо мною до саду їсти винограду.
— А не страшно, Лисичко, після позавчорашнього?
— Е, що там! У мене є три міхи хитрощів, якось вимотаюся.
Пішли обоє, влізли до саду, наїлися винограду і вже хотіли назад вертати, аж тут смик! Їжак-неборак якось не додивився та й спіймався в сильце.
— Ой, Лисичко-сестричко! — кричав бідолаха. — Спіймало мене сильце й не пускає. Ану добувай свої три міхи хитрощів і вимотуй мене із зашморга.
— Ой, небоже, — мовила Лисичка, — пропали мої хитрощі всі до одної. Скакала через річку і всі три міхи вірвалися й бовтнули у воду.
— Га, так видно вже Божа воля така, що тут мені вмирати. Прощавай, Лисичко-сестричко! Відпусти мені всі гріхи, всі урази, якими я тебе вразив!
— Бог тебе прости, Їжаче, — мовила Лисичка, втираючи очі від сліз, — а я тобі відпускаю з усього серця.
— Ходи Лисичко-сестричко, обіймімося ще раз на прощання!
Лисиця обняла Їжака, хоч і як їй те було не смачно. Та що, неборак на смерть лагодиться, то як же йому не вволити останню волю?
— Поцілуй мене, Лисичко-сестричко, в самі уста, — просив Їжак. — Аджеж ми вік звікували як брат з сестрою.
Нахилилася Лисичка до Їжака, щоб його поцілувати, та ледве доторкнулася своїм язиком до його уст, а Їжак тільки кланц! Ухопив її зубами за язик та й держить. Що вже Лисиця крутилася, вертілася, що вже скомліла і плакала, Їжак держав зубами за язик, поки не прийшов господар. Побачивши, що Їжак спіймався в сильце й держить Лисицю за язик, він розсміявся, забив Лисицю, а Їжака пустив на волю.
1898