Південь! А еспанське сонце
Пражить, наче приском сипле.
Люди, звірі, навіть мухи
Поховались, сплять в кутах.
Тільки лицар Дон Кесада
Не ховаєсь, не дрімає,
Але в свойому покою
Дивні повісті читає.
Піт з чола горохом сипле,
Крізь розхристану сорочку
Груди видно, вище ліктів
Рукави він закотив.
Розкудовчивши волосся,
Очі дико завертає,
То смієсь, то морщить брови,
А чита, чита, чита.
Вечір! Стиха наближаєсь
Економка, їсти кличе
З часником фасолю й м'ясо —
Втім як крикне лицар: „Смерть!
„Смерть усім вам, Ганелони!
Смерть вам, зрадники Ролянда!
З часником фасолю й м'ясо
Я б віддав, щоб пражить вас!“
Ізлякалася старушка.
„Свят, свят, свят, чи пан сказився?
Боже відверни! І де це
Злости він набрав такої!“
Північ, все село дрімає,
Гавкають де-де собаки,
Річка шепче по камінні,
Та в дуплі кричить сова.
Тільки лицар Дон Кесада
При свічках сидить на кріслі,
Пальці впутав у волосся
І чита, чита, чита.
Дійсний світ і дійсні люди,
Їх життя і їх природа,
Межі всі часу й простору —
Все щезає перед ним.
|
_-_page_230.png)
