Так „прип'явши душу к тілу“,
Встав наш лицар покріпле́ний,
Корчмаря узяв за руку
І до стайні з ним пішов.
Там нараз беркиць у мерву,
Перед корчмарем прикляк,
Ще й низенько поклонився
І йому ось так сказав:
„Славний пане каштеляне!
Тут клячатиму й не встану,
Поки згодитесь мені
Те зробить, чого попро́шу!“
Спудився корчмар, та був він
Хитрий і бувалий в світі,
То й доміркувався зараз,
Що у лицаря, мабуть,
В голові нема всіх дома.
„Встаньте, лицарю! — промовив. —
Що лиш треба вам, усе те
Я вчинить для вас готов“.
„Бачите, — сказав наш лицар, —
Власна воля й обов'язок
Звуть мене у світ широкий
На пригоди й боротьбу.
„Блудним лицарем зробитись
Я задумав, поражати
Всю нечисту, вражу силу
І невинність боронить.
„Та біда, що я ще досі
Не прийнятий в стан лицарський, —
Так ви завтра, ясний пане,
В лицарі мене побийте!
„По лицарському звичаю
Я цю ніч продержу варту:
В вашій замковій каплиці
Буду зброї пильнувать.
„Завтра ж рано милость ваша
Звольте за́конні удари
Дать мені й благословити
На той славний шлях мене!“
„Ну, — корчмар подумав, — буде
Нам на цюю ніч забава!“
Та наголос рік поважно:
„Лицарю, хай буде й так!
„Думку вашу похваляю.
Сам я за́молоду також
В світ ходив пригод шукати
І келі́шками дзвонить.
„Жаль лише, що в мо́їм замку
Поки що нема каплиці,
Але можна й край керниці
Зброї вам допильнувать.
„А тепер скажіть, мій пане,
Маєте ви дещо грошей?“
„Ані дудка! — мовив лицар. —
В жадних книгах я ніде
„Не читав, аби лицарство
Мало хоч би гріш при со́бі“.
„Ну, це помилка, мій пане, —
Відказав йому корчмар. —
„Може, в книгах там про сеє
Не писали, та це певно,
Що блукаюче лицарство
В світ не гналось без дрібних.
„Певно й те, що не пускалось
І без чистої сорочки, —
Як не лицар сам, то джура
Мав при со̀бі все, що слід.
„І бальзам на рани також
Мусили при со́бі мати,
Бо у битвах, у пустинях
Де цирулика візьмеш?
„Все те, лицарю мій любий,
Мусите ви роздобути;
А тепер знімайте зброю
І до рана стережіть!“
|
