Твори (Франко, 1956–1962)/8/Пригоди Дон Кіхота/VIII
| ◀ VII | Твори в 20 томах Том VIII Пригоди Дон Кіхота VIII |
IX ▶ |
|
Хто це, хто це до схід сонця
По дорозі по безлюдній
Так жене, мов оглашенний?
Га, це славний Дон Кіхот.
Гордість грудь йому розперла:
Він вступив в закон лицарський,
А тепер летить додому
Грошей взять і сорочок.
„Ще конечно чури треба!
Може би сусід мій Санчо
Хтів поїхать“, думав лицар.
Втім „Ай-ай! Ай-ай!“ почув.
Крик плачливий і болющий
Доходи́в з ліска праворуч.
„Га, невинність там мордують!“
Муркнув лицар Дон Кіхот.
Зараз гатьта взяв коняку
Та й в лісок на крик поїхав.
Недалеко й їхать мусив,
Швидко ось що він уздрів:
Хлоп сорочку зняв з хлопчини,
Прив'язав його до бука
Та й ременем б'є по плечах,
Аж довкола ляск іде.
Б'є та й все приповідає:
„А пильнуй худоби, драбе!“
Хлопець — добрий вже підпасич —
Лебедить: „Ой-ой, пустіть!“
Як побачив це наш лицар,
Крикнув грізно: „Га, тиране!
Ось ти як невинність мучиш!
Боронись, бо смерть твоя!“
Хлоп, уздрівши над собою
Дивовижнеє страшило
На коні, в залізних бляхах,
Думав: „Смерть моя прийшла!“
І тривожно відмовляє:
„Пане, се не є невинність,
Це Андрійко, мій підпасич,
Пренедбалий та пустий.
_-_page_258.png)
„Що вже я його благаю:
«Ей, пильнуй худоби, сину,
Щоб вовки її не рвали
Або в шкоду щоб не йшла!»
„Та куди тобі! Щоднини
Все одна бракує штука.
Шкоди наробив без міри —
Мушу розуму повчить“.
„Пане, — крикнув битий хлопець, —
Мій господар скупиндряга,
Б'є мене, щоб я від нього
Втік зі служби пред часо̀м,
„Щоб мені не заплатити“.
„Брешеш, драбе!“ хлоп озвався.
„Сам ти драб і сам ти брешеш! —
Гримнув грізно Дон Кіхот. —
„Зараз відв'яжи хлопчину!“
Хлоп покірливо послухав.
„Зараз заплати біднятку
Все, що винен ти йому!“
„Пане, я не маю грошей
Тут у лісі. Хай Андрійко
Перейдесь до мого дому,
Я віддам йому, що слід“.
„Пане, — злебедів Андрійко, —
В дім його я не пока́жусь,
Там мене він обезвічить!
Це без серця чоловік!“
„Ні, небоже, не посміє
Він піднять на тебе руку,
Я вже зро̀блю так, що смирно
Все тобі він заплати́ть.
„Слухай ти, тиране лютий!
Присягни ось тут на меч мій,
Що даси йому всю плату!“
„Присягаю“, рік мужик.
„Ну, гляди ж, а як присяги
Не додержиш, то страшенна
Не мине тебе відплата
Із лицарської руки!
„Бо тоді зо мною справа.
А ти знаєш, хто я? Славний
Лицар Дон Кіхот з Ляманші,
На все злеє Божий бич!“
Це сказавши, лицар гордо
Обернувсь на Росінанті
Та й шлап-шлап поїхав з лісу.
Хлоп глядів, аж він іщез.
А тоді сказав до хлопця:
„Ну, ходи сюди, Андрійку!
Ну, ходи сюди, небоже,
Хай тобі свій довг сплачу!“
Вхо̀пив хлопчика за руку,
Прив'язав його до дуба,
Як почне ременем прати —
Ледве в тілі дух лишив.
„Ось тобі твоя заплата!
А тепер іди, небоже,
Того лицаря шукати,
Щоб тобі цей біль злизав!“
І пішов мужик, а хлопець,
З болю стогнучи, зібрався
В путь, щоб лицаря шукати,
Що мав біль його помстить.
Так то наш преславний лицар
Боронив святу невинність,
Так поборював неправду,
Людську кривду направляв!