„Що вже я його благаю:
«Ей, пильнуй худоби, сину,
Щоб вовки її не рвали
Або в шкоду щоб не йшла!»
„Та куди тобі! Щоднини
Все одна бракує штука.
Шкоди наробив без міри —
Мушу розуму повчить“.
„Пане, — крикнув битий хлопець, —
Мій господар скупиндряга,
Б'є мене, щоб я від нього
Втік зі служби пред часо̀м,
„Щоб мені не заплатити“.
„Брешеш, драбе!“ хлоп озвався.
„Сам ти драб і сам ти брешеш! —
Гримнув грізно Дон Кіхот. —
„Зараз відв'яжи хлопчину!“
Хлоп покірливо послухав.
„Зараз заплати біднятку
Все, що винен ти йому!“
„Пане, я не маю грошей
Тут у лісі. Хай Андрійко
Перейдесь до мого дому,
Я віддам йому, що слід“.
„Пане, — злебедів Андрійко, —
В дім його я не пока́жусь,
Там мене він обезвічить!
Це без серця чоловік!“
„Ні, небоже, не посміє
Він піднять на тебе руку,
Я вже зро̀блю так, що смирно
Все тобі він заплати́ть.
„Слухай ти, тиране лютий!
Присягни ось тут на меч мій,
Що даси йому всю плату!“
„Присягаю“, рік мужик.
„Ну, гляди ж, а як присяги
Не додержиш, то страшенна
Не мине тебе відплата
Із лицарської руки!
„Бо тоді зо мною справа.
А ти знаєш, хто я? Славний
Лицар Дон Кіхот з Ляманші,
На все злеє Божий бич!“
Це сказавши, лицар гордо
Обернувсь на Росінанті
Та й шлап-шлап поїхав з лісу.
Хлоп глядів, аж він іщез.
А тоді сказав до хлопця:
„Ну, ходи сюди, Андрійку!
Ну, ходи сюди, небоже,
Хай тобі свій довг сплачу!“
Вхо̀пив хлопчика за руку,
Прив'язав його до дуба,
Як почне ременем прати —
Ледве в тілі дух лишив.
„Ось тобі твоя заплата!
А тепер іди, небоже,
Того лицаря шукати,
Щоб тобі цей біль злизав!“
І пішов мужик, а хлопець,
З болю стогнучи, зібрався
В путь, щоб лицаря шукати,
Що мав біль його помстить.
Так то наш преславний лицар
Боронив святу невинність,
Так поборював неправду,
Людську кривду направляв!
|
_-_page_258.png)
