Мов залізний вовк, на небо
Вилізло горюче сонце,
Розбудило Дон Кіхота,
Розбудило пастухів.
Поснідавши, що там Бог дав,
Дон Кіхот і славний джура
Поплелися далі шляхом,
Щоб біди собі шукать.
На полудне потомлѐні
В'їхали в лісок, пустили
Росінанта на полянку,
А самі лягли спочить.
Та лихе якесь хотіло,
Що на тій самій полянці
Спочивать лягли янгези,
Славні в краю конюхи.
Коні їх також там паслись.
Що̀ там з ними Росінанте
Мав за діло — Бог це знає,
Та дійшло до п'ястуків —
Чи то до копит. Ударив
Росінант одну коняку,
Так, що та перевернулась, —
Розізлились конюхи.
Збіглись та й давай палками
Молотити Росінанта,
Так що той, приголомшѐний,
Мов небіжчик, ниць упав.
Це побачив славний лицар,
Схо̀пився і виняв шаблю.
„Санчо, — крикнув, — цю зневагу
Мусимо на них помстить“.
„Що̀ там, пане, за зневага, —
Мовив Санчо, — ви дивіться:
Нас тут два, а їх зо двадцять,
Ми їм ради не дамо!“
„Що̀ там двадцять! — крикнув лицар. —
Я один за сто їх стану!“
І, не гаючися довше,
На янгезів налетів.
Гей, як першого тарахнув!
Йор вписав йому на лікті,
Кровця бризнула довкола.
Крикнув з болю той коню̀х.
А тут ззаду й Санчо Панса,
Теж здобувшись на відвагу,
Як не лусне по маківці
Ще одного конюха́!
Спудились мої янгези,
Але бачучи, що тільки
Два якісь на них напали,
Зараз кинулись до них.
Обступили їх довкола
Та й луп-цуп, ізмолотили
Чисто на квасну квасницю
Палицями їх обох.
А побачивши, що лицар
І слуга лежать, мов трупи,
Швидко з кіньми спакувались
Та й дали копитам знать.
Довго, довго ще лежали
Мовчки лицар наш і Санчо
І не рушались, неначе
Пильно слухали джмелів.
Далі обізвався Санчо:
„Пане, пане, Дон Кіхоте!“
„Га? озвався Дон Кіхот.
Санчо „От тепер би то нам, пане,
Дуже здався той чудовий
Харабарсозий бальзам!“
Дон Кіхот „Е, чого б тоді нам треба!
Та кленусь тобі, мій друже,
Не мине два дні, а певно
Будем мати той бальзам!“
Санчо „Не мине два дні? А як ви
Думаєте, пане любий,
Кілько днів мине, заким ми
Зможемо на ноги встать?“
Дон Кіхот „Щодо себе, справді, друже,
Я сказать цього не можу.
Ну, та сам я тому винен!
Це ж не лицарі були.
„Тільки з лицарями битись
Річ моя, а прочу зграю
Ти, мій друже, сам повинен,
Мов Самсон той, побивать“.
Санчо „Пане, чоловік я тихий!
Побивать нікого в світі
Не бажаю і не буду.
Бог із ними з усіма!“
|
_-_page_302.png)