Три портрети/Іван Франко/Молода Муза — дівчина химерна
| ◀ Ювилей Лисенка і Франко | Три портрети Іван Франко Молода Муза — дівчина химерна |
Поділля і Франко ▶ |
|
МОЛОДА МУЗА — ДІВЧИНА ХИМЕРНА
Усяко, як кажу, бувало. Музи химерні сотворіння, а діти їх, ба навіть і звеличники муз та ґрацій, ще гірше. Не знаю, чи є де більше непорозумінь і невирівняних порахунків, як між ними. Хто за кулісами театрів не бував, той неодного дива не видав.
А невжеж між плястиками краще?
Письменники теж не без гріха. Колиб історик літератури мав сповнювати ролю сповідника, то — гірка його доля була б! І грішників не розгрішив би і сам гріхів більше, ніж двигнути годен, набрав би. У цей город краще не скакати.
А всеж хочу сказати декілька слів. Наш літературний світ, яких там трицять літ тому, та ще по цей бік Збруча, не такий то й великий був, — куди менший, ніж в інших культурних народів. Звичайно: який пан, такий крам.
Казав би хто: менше галасу й крику, краще працювати, а літературна праця вимагає спокою. Та куди! Нас було замало, занадто добре знали ми себе, і занадто собою цікавилися. (Кажуть, що як у малім містечку збіжить молоко в ринку, то зараз у цілому місті знають…)
Так було і в нас.
А тут життя має свої невблаганні закони. Як ось закон вічної еволюції.
Література також не хоче стояти на місці. Розвивається, шукає нових ідей і нових способів їхнього вияву.
Непорозуміння між батьками й дітьми неминуче. Діти, дарма, що вони діти, шукають нових стежок, не хочуть триматися поли своїх батьків.
І ми, молоді, не хотіли старими стежками ходити, лиш шукали нових. Буцім-то нових, бо „що нового під сонцем?“
Була „Молода Скандинавія“, була „Молода Польща“, чому не мала б бути „Молода Україна“, чи там „Молода Муза“?
Нині, коли Молодомузці постарілися, трохи дивно їх „Молодою Музою“ називати, але колись було не те. Колись ми були молоді й гадали, що відмолодимо світ.
Це був наш Sturm und Drang, хоч і виявлений у іншій формі, ніж колись у німців.
Ідея нашого Sturm und Drang-у снувалася здавна по моїй голові. Ще на другім році фільософії, коли я мешкав у моєї тітки Павлини Пелехової при Шкарповій вулиці ч. 1. у Львові, разом із моїми другами Климом Глібовицьким (математиком) і Юрком Тобилевичем (техніком, сином Карпенка Карого) і коли до нас забігали часто-густо Северко Паньківський та Микола Вороний, перевертали ми світ догори ногами. Чого то не читалося тоді! І Шеллі і Словацький і Банґ і Кардуччі і Ніцше! а вже про Метерлінка та Ібсена, то нема що й казати! Всі ми любили і нашу пісню народню, нашу літературу й театр (навіть грали в ньому), а всеж бачили, що не стільки сонця, що в вікні. Чогось то нового бажалося, захочувалося печеного леду, як дехто насміхався з нас.
Захочувалося і ми те хотіння заспокоювали, як могли і як уміли.
Це, так сказати, передісторія (Vorgeschichte) „Молодої Музи“, бо історія її починається геть пізніше.
Я був тоді у Кракові, як „Молода Муза“ прийшла на світ, але я її не цурався.
Була це дівчина гарна, та невговкана й химерна. Розсипала перли, плила по морі тьми, сідала над рікою та приглядалася у свічаді плеса.
Не ступала слідами Квітчиної Марусі, й неодному голову завернула. Дехто боявся, що вона ще колись великої халепи накоїть, бо молодь саме за такими вдачами пропадає. Ті, що боялися, стали її на добру путь наставляти, хто мудрим словом, а хто насміхом, бо й насміхами, як казав римський поет, можна від злого відвертати. А вона замість близько приймати до серця ці перестороги своїх добродіїв, стала й собі широким сміхом сміятися.І пішло, і пішло!
А були й такі, що оливи до вогню доливали, як скрізь і все.
„А він сказав про тебе це, а вона те… А невжеж ти позволиш себе безкарно зневажати?“
І знову пішло та пішло!
На нещастя один із Молодомузців виступив без маски і посміявся трохи і з прихильників і противників „Молодої Музи“ таки здебільшого їх власними словами. І про Франкові слова: „Вниз котиться мій віз“ не забув.
Був це такий собі молодечий, літературний жарт, яких в інших народів ніхто поважно не бере, лише приймає, як жарт і сміється.
Але в нас такого не бувало, в нас були інші настрої та інші літературні засоби. Люди взяли цей жарт поважно й образилися.
Франко також. Навіть дуже. Відповів гостро, а що „Без маски“ появилося в Кракові, то й мені дісталося дещо. Чи слушно, чи неслушно, це до речі не належить. Може трохи так, а трохи ні, як у кожній полєміці, в літературній зокрема. Борониш своєї позиції, запалишся і щось таке ляпнеш, чого потім віджалувати не можеш.
Нехіть Франка відчув я діймаво, бо всеж не тільки я, але всі ми — молодомузці цінили й поважали його за його велике знання і велитенську працю. Знала „Молода Муза“ скільки вона завдячувала Франкові. Досить тільки на „Зівяле листя“ вказати. Скільки нового скривалося у тій ліричній драмі, у тонкій аналізі переживань її безталанного героя, як і в формі, якою вони висловлені.
Якби я був мешкав у Львові й заходив до „Централки“, то певно знайшов би був нагоду побалакати з Франком на ту тему, щоб розвіяти мряку, яка поміж нами повисла. Писати було небезпечно, бо Франко мав гостре перо, він був перепрацьований і нервовий. Так та мряка й затьмарювала наше літературне небо. Мені здавалося, що Франко мене чомусьто не любить, а йому могло здаватися, що я його недоцінюю і не шаную в такій мірі, на яку він собі заслужив. „Краківська школа“, — казав іноді з нетаєним докором.
Тимто і здивувався я чимало, коли в „Літ. Наук. Вістнику” появилася його рецензія на мій польський переклад „Слова о полку Ігоревім“. Щоправда, почав її Франко легким докором, що я не переклав нашого архитвору на теперішню нашу мову, лише перевіршував по польськи, але чим дальше, тим прихильніше оцінював мою працю, аж дійшов до того, що назвав цей переклад найкращим з усіх дотеперішніх та ще додав, що в інтерпретації деяких т. зв. темних місць мені вдалося найближче підійти до тексту.
Така прихильна оцінка зпід пера такого вибагливого й гострого критика, яким був Франко, попросту зворушила мене. Хотів я йому подякувати, але боявся. Ануж відповість, що він тільки на працю дивився, а її автор для нього „люфт”! А може ще й гірше.
Так і не подякував я Франкові за найкращу й наймудрішу рецензію, якої дочекався. А всьому винна та „Молода Муза”, дівчина гарна, але невговкана й химерна.