У місточку Богуславку
Каньовського пана —
Там гуляла Бондарівна,
Як пишная пава.
Ой в місточку Богуславку
Сидить дївок купа,
Межи ними Бондарівна
Як сива голубка.
Прийшов до них пан Каньовський
Тай шапочку ізняв,
Обійняв він Бондарівну
Тай поцїлував.
Ой не годен пан Каньовський
Мене цїлувати,
Тільки годен пан Каньовський
Мене роззувати.
Ой шепнули люди добрі,
Бондарівнї тихо:
“Тїкай, тїкай, Бондарівно,
Буде тобі лихо”.
Ой тїкала Бондарівна
З високого мосту,
Самаж вона хорошая,
Хорошого росту.
Ой тїкала Бондарівна
Помежи домами,
А за нею два жовнїрі
З голими шаблями.
Ой повели Бондарівну
Помежи крамниці…
Прицїлив ся пан Каньовський
З срібної рушницї.
“Ой чи хочеш, Бондарівно,
Ізо мною жити?
А чи волиш, Бондарівно,
В сирій земли гнити?”
“Ой волю я, пан Каньовський,
В сирій земли гнити,
Нїж з тобою по неволї,
На сїм сьвітї жити”.
Ой як тільки Бондарівна
Та сеє сказала,
Ой вистрілив пан Каньовський
Бондарівна впала.
Ой вдарив ся Бондар,
В стїну головою:
“Дочко-ж моя, Бондарівно,
Пропав я з тобою”.
Ой вдарили в усї дзвони,
Музики заграли,
А вже-ж дївку Бондарівну
На віки сховали.
|
