Ти наш, дарма́ що між боя́р кудла́стих
На світ роди́всь, як між ведме́дів ди́ких.
Бес те́бе нам прийшло́сь би всім пропа́сти,
Бес по́двигів и праць твоі́х вели́ких,
Ми „пра́ведним царе́м“ тебе́ прозва́ли
Ще аж тогді́, як на́ші людоі́ди
З Мазе́пою та Шве́дом наклада́ли,
Не чу́ючи Полта́вськоі побі́ди.
Коли́ попи́ хоть в тім не помили́лись,
Що всі святі́ та пра́ведниі ду́ші
На небеса́х рядо́чками осі́лись
И простягли́ до нас носи́ та у́ші,
То пе́вно й там, де вже ані́ печа́ли
Не ві́дають, мовля́в, ні воздиха́ння,
Вони́ тебе́ старши́м своі́м обра́ли,
Щоб ти впиня́в попі́вське глумува́ннє:
Що до небе́с драби́ну приставля́ють
Из молито́в та при́носів нечи́стих,
И в Бо́жий рай пали́вод посила́ють,
Стари́х блудни́ць та и́ноків баси́стих.
Молю́ ж тебе́, зопхни́ з небе́с драби́ну,
Щоб сторчака́ леті́ли голова́ми
На тих свято́ш, що збо́втали Вкраі́ну
У ро́збовток своі́ми молитва́ми.
Патро́не наш, засту́пнику небе́сний!
Одкри́й нам путь в висо́кі високо́сті,
Справде́шній путь, щоб грі́шний люд, та че́сний,
Наві́дувавсь до те́бе с пе́кла в го́сті.
Тогді́ з небес нам ро́зум возсия́е
Замі́сь тих хмар, що сте́люцця тума́ном,
И грі́шний мир святи́х тих роспізна́е,
Що на землі́ живу́ть сами́м обма́ном.
Не ро́збовтком, ійце́м здоро́вим бу́де
Замо́лена, зату́ркана Вкраі́на;
Наста́нуть в ній твого́ покро́ю лю́де,
И ви́паде у те́бе з рук дуби́на.
На небеса́х твій дух возвесели́цця,
Ввесь Ру́ський Світ, мов со́нце, осия́е,
И сла́вная Оле́гова столи́ця
Прему́дрого Петре́нка привіта́е.
И соверши́ть над не́ю він креще́ннє,
Креще́ннє ду́хом пра́вди и свобо́ди,
И вві́йдуть з не́ю в приязне́ обще́ннє
Просла́влені культу́рою наро́ди.
|
