Хуторна поэзія/Ключ Розуміння
| ◀ На Сповіді | Хуторна поэзія Ключ Розумі́ння |
Гимн единому Цареві ▶ |
|
Ісаіи XXXIII, 33.
А чванитесь, що ви Польщу
Колись завалили…
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила.
Шевченко.
Горе вамъ законникомъ, яко взясте ключъ разумѣнія: сами не внидосте, и входящымъ возбранисте.
Луки XI, 52.
Од Лима́ну до Есма́ні,
Од Волги до Ви́сли,
Над наро́дом бестала́нним
Вороги́ нави́сли.
Вороги́… Хто ж нам не во́рог,
И хто на́ші дру́зі
С того ча́су, як ми кри́лись
У Вели́кім Лу́зі?
Во́рог Ту́рчин и Тата́рин,
Во́рог Лях и Ні́мець,
И Моска́ль, що на́шу сла́ву
Оберну́в у ні́вець.
И пога́не й христия́не,
Жиди й католи́ки —
Всю́ди на́ша ворожне́та,
Як е світ вели́кий.
И в чужі́й землі́ и до́ма
Ко́жне з нас глузу́е,
Заіда́е наш насу́шний,
Серед нас пану́е.
Хоть ніко́го ми не лю́бим,
Та ба! що́ роби́ти?
Му́симо всім заволо́кам,
Ба й ката́м годи́ти.
И чужі́ ми чужени́ці
В рі́дній Украі́ні,
Як пташи́на без гнізде́чка
На німі́й руі́ні…
Ой чом же се, бра́ттє, чом воно́ так сталось,
Що край ми широ́кий, лю́бий осягли́,
Та в спа́дку нево́ля нам одна́ доста́лась,
А на́ше надба́ннє чужаки́ взяли́?
Ми ж коли́сь хвали́лись перед короля́ми,
Що від нас и Ту́рчин, и ввесь світ дріжи́ть!
А тепе́р Моска́ль нас го́лими рука́ми,
Мов пъяни́ць мизе́рних, за́ чуба держи́ть.
Ма́рна на́ша сла́ва, пі́дле велича́ннє!
Прокляттє́ небе́сне впа́ло на той Шлях,
На Да́вній Коза́цький, де гетьманува́ннє
Втра́тив над коза́цтвом го́рдий, пи́шний Лях:
Дніпро́ висиха́е, песко́м засипа́е
Зе́ркало широ́ке пре́дківських церко́в,
Де пъяне́ гульта́йство три́ста літ співа́е
Про свое́ хижа́цтво, про руі́ну й кров.
Не мече́м було́ нам По́льшу воюва́ти:
Ро́зумом, тала́нтом, сло́вом тим святи́м,
Предкові́чнім ска́рбом, що в нас ні одня́ти,
Ні вкра́сти не вда́сця де́спотам тупи́м.
Чи в Ляха́ ж для сло́ва не було́ свобо́ди,
Або для тала́нта лю́дзкости, любви́?
Ро́зуму б Руси́на й ізуі́т не вшко́див,
Коли він не зни́кнув посере́д Москви́.
Хто мече́м вою́е, од меча́ и зги́не:
Пра́ведний заві́т сей, сей спасе́нний луч,
Втаіли віт те́бе, утіка́цький си́не,
Ті, що в те́бе вкра́ли розумі́ння ключ.
Самі́ не ввійшо́вши, и́ншим воспрети́ли,
Ввійти у спасе́нний гумани́зма храм,
И пеке́льну зло́бу в ду́шах загніти́ли,
На́ лихо Ляхо́ві, Ру́сі й Москаля́м.