XI.
ДО РІ́ДНОГО НАРО́ДУ,
подаючи́ ёму́ украі́нський пере́клад Шекспи́рових тво́рів.
Я ридаю, як згадаю
Діла незабуті
Предків наших, тяжкі діла!
Як-би іх забути,
Я оддав би веселого
Віку половину!
Оттака-то слава наша,
Слава Украіни!
Постыдитеся стыдѣніемъ отъ похваленія вашего, отъ поношенія предъ Господемъ.
Не поминайте первыхъ и ветхихъ не помышляйте. Се азъ творю новая, яже нынѣ возсіяютъ, и увѣсте я: и сотворю въ пустыни путь, и въ безводнѣй рѣки.
Наро́де бес путя́, беш че́сти и пова́ги,
Бес пра́вди у заві́тах пре́дків ди́ких,
Ти, що поста́в з безу́мноі одва́ги
Гірки́х пъяни́ць та розбиша́к вели́ких!
Еди́ний скарб у те́бе — рі́дна мо́ва,
Закля́тий для сусі́дзького хижа́цтва
Вона́ твого́ життя́ міцна́ осно́ва.
Певні́йша над усі́ скарби́ и бага́цтва.
Се го́лос лу́ччих пре́дків з домови́ни,
Тих душ святи́х, що ма́рно погиба́ли
У зли́годнях Вели́коі Руі́ни,
Котру́ старці́ твоі́м триу́мфом зва́ли.
О ва́рваре! поки́нь триумфува́ти,
Та шчервоні́й од соро́ма тяжко́го:
Що всі сусі́де ма́ють що́ назва́ти,
А ти своі́м не назове́ш нічо́го.
Що́ захопи́в еси́ сере́д руі́ни,
Забра́в усе́ вели́кий твій добро́дій;
Жене́ тебе́ нево́ля з Украі́ни.
И з рі́дним сло́вом ту́лисся мов зло́дій.
На́ ж зе́ркало всесві́тнє, визира́йся,
Збагни́, який ти азія́т мизе́рний,
Своі́м розбо́ем лю́тим не пиша́йся,
Забу́дь на ві́ки путь хижа́цтва скве́рний,
И до семъі́ культу́рників верта́йся.
|
