Хуторна поэзія/На дваццяті Роковини Великого Похорону

Хуторна поэзія
П. А. Куліш
На двацця́ті Рокови́ни Вели́кого По́хорону

• Цей текст написаний кулішівкою.
• Інші версії цієї роботи див. На двадцяті роковини великого похорону

Львів: Накладом П. Куліша, 1882

III.

НА ДВАЦЦЯ́ТІ РОКОВИ́НИ ВЕЛИ́КОГО ПО́ХОРОНУ.

Поражу пастыря, и разыйдутся овцы.

Марка XIV. 27.

Похова́ли — закопа́ли
У моги́лу си́лу;
Пи́шним ла́вром искраси́ли
Дорогу́ моги́лу.

Не так ла́вром искраси́ли

Як слі́зми зроси́ли,
Що не ста́ло на Вкраі́ні
Віщово́і си́ли.

То була́ спасе́нна си́ла,

Що взяла́ моги́ла,
Щи́ру пра́вду прояви́ла,
Очі нам одкри́ла.

Кріз тума́н письме́нства кля́тий
Зи́рно прозирну́ла,
И з зане́дбаноі ха́ти
Ся́евом сяйну́ла.

И, як дре́вле серед но́чи

Ясла возсия́ли,
Та́к людзькі́ незря́чі о́чі
Світ во тьмі́ вбача́ли.

И, як дре́вле страх вели́кий

Обуя́в мамо́ну,
Став ляка́тись мо́тлох ди́кий
За царську́ коро́ну.

И, як дре́вле пролила́ся

Чи́ста кров проро́ча,
В осяйну́ главу́ впила́ся
Ві́дьма поторо́ча.

Упила́сь нудьго́ю в ро́зум,

Жизнь ис се́рця сса́ла,
И полу́ночним моро́зом
Цвіт наш побива́ла.

Лю́та ві́дьмо поторо́чо,

Божество́ ехи́дних!
Ти нас мо́роком моро́чиш,
Бідола́х незгі́дних.

Заморо́чивши, рика́еш

Про царську́ держа́ву,

И химе́рами ляка́еш
На́шу ду́шу мля́ву.

Ни́зько, ни́зько похили́лись,

Бу́дем ще хили́тись,
У нево́лі, лихі́й до́лі,
На́різно різни́тись.