Що таке поступ?/V
| ◀ IV | Що таке поступ? V |
VI ▶ |
|
Щоб пізнати внутрішні пружини, якими двигає ся поступ, візьмімо до порівнаня двох людий: лїсового дикуна, стрільця чи риболова, та першого-лїпшого чоловіка з нашого великого міста. У дикуна, можна сказати, стілько добра, що на нїм: які-такі фалатки на тїлї замість одежі, коралї з диких лїсових овочів, зьвірячих зубів або морських слимачків на шиї, часом іще в вухах, у ніздрях, у губах і т. д. замість оздоби, лук, стріли, спис та деякий ніж замість оружя — тай годї. Спить він у якій будь яскинї або в салаші з гиляк та листя, годуєть ся тим, що знайде або забє, не дбає про завтра, не цїнить нї людського нї свойого житя. Що має, те все він зробив собі сам, і не потребує нїчого більше. В тім, що робить, він звичайно не потребує помочи иньших, живе собі самопас зі своєю родиною, не оглядаючись нї на кого. Його звязок з громадою, державою чи народом майже не істнує; що найбільше громада чи орда держить ся сяк-так при купі, а по за тим для неї не істнує нїщо на сьвітї.
А осьвічений чоловік? У нього, навіть у простого селянина, круг занять і інтересів який же величезний в порівнаню до того дикуна. Цивілїзований чоловік живе звичайно в хатї, якої сам не будував, ходить у одежі, якої сам не робив, їсть страву, якої сам не приготовляв і про яку нераз навіть не знає, як і з чого вона приготовляє ся. Він працює знарядами, яких сам не видумав анї не змайстрував, користує ся надбанями цїлих поколїнь попередників і нераз далеких від нього людий, завдячує свій добрий або лихий побут працї й відносинам тисяч і соток тисяч иньших людий, цїлих країв, ріжних народів сьвіта. Він мусить дбати про завтра, про близше й дальше будуще своє, своєї ріднї, своєї громади, свого краю, своєї держави — тисяч і мілїонів людий, яких він у своїм житю не бачив, не знає й не може всїх знати. Він поносить жертви й тягарі для цїлий, яких найчастїйше не розуміє, — працює, добиває ся і громадить для когось невідомого, далекого та непевного.
Головна ріжниця між диким і цивілїзованим чоловіком, ріжниця, з якої виплили всї иньші, се подїл працї. Дикий чоловік робить сам собі все, чого потребує; чого сам не зробить, без того мусить обійти ся. Осьвічений чоловік робить звичайно якусь одну, тїсно обмежену роботу, а по за те нїчого більше, та зате користує ся роботою иньших. Рільник оброблює поле, але звичайно не будує хати, не кує плуга та воза, не шиє чобіт, не тче сукна й полотна, не малює образів і т. п. На всї ті часткові роботи є окремі майстри-ремісники, які знов своєю чергою не працюють у полю коло хлїба, але сидять за своїм одним ремеслом і працею при тім ремеслї в заміну добувають собі все потрібне до прожитку.
Але на тім не конець. Поступ іде далї, переміняє ремесло на мануфактуру. Цїла купа ремісників з одного ремесла збирає ся разом і знов дїлить ся роботою вже в обсягу одного й того самого ремесла. В прядїльній мануфактурі одні ремісники нїчого иньшого не роблять тілько миють вовну, иньші сушать її, иньші скубуть, иньші чешуть, иньші прядуть у клубки і т. п. В ткальній мануфактурі одні навивають на цївки, другі тчуть, иньші приладжують сукно і т. п. Ремесло, що вперед було вмілістю одного чоловіка, майстерством, розпадеть ся в мануфактурі на ряд простих, не мудрих робіт, для яких уже не треба такого майстра, як у старім ремеслї.
Дальший крок робить поступ — і на сьвіт являєть ся фабрика. Фабрика, се таж мануфактура, тоб-то згромадженє більшого числа людий, для робленя спільними, а властиво подїленими силами одної роботи. Ріжниця між ними лише та, що тамті роздрібнені роботи робили ся людськими руками (відси й назва з латинських слів мануфактура, те саме, що рукодїлє), а тут являєть ся нова сила — машина. Чоловік зумів покорити собі сили природи, заставив воду, вітер, далї пару сповняти певну працю, обертати колесо, посувати або двигати тягарі. Він зумів у ріжних галузях повигадувати машини, що порушувані чи то силою рук, чи силою природи, виконують певні роботи, подібні до роботи людських рук — обертають млиновий камінь, крутять веретено, ріжуть, пилують, точать, гиблюють, валкують і т. п. Приходить така машина до мануфактури і відразу займає місце головного робітника: вона зелїзна чи сталева чи камяна, без живого мяса, не знає голоду анї втоми, не помиляєть ся, робить рівно, правильно, гладко і швидко. Коли пряха пряде на раз одну нитку, машина може їх прясти нараз десять тисяч і кожда буде така тонка, рівна та гладка, якої не витягнуть нїякі людські пальцї. Коли коваль може на мінуту 10 раз ударити клевцем, що важить 50 фунтів, то машина бє 60 раз на мінуту клевцем, що важить 10.000 сотнарів. Коли робочі наряди ремісника звичайно малі, роблені “до руки”, то машина не знає міри: вона може володїти такими знарядами, яких рух наповняє чоловіка жахом, мов скажене втїленє якоїсь несамовитої, велитенської сили, але з другого боку вона може послугувати ся такими дрібними, тонкими та делїкатними знарядами, що не видержали би дотику людської руки. Машина робить ся в фабрицї панею, а чоловік, давнїй ремісник чи челядник, її слугою: він повинен доглядати, підмазувати, чистити її, годувати її рухову силу та пильнувати її руху, а про решту вона вже дбає сама.
Але се лиш один бік тої великої поступової сили, що називаєть ся подїлом працї. Подивімо ся, що робить ся з неї з другого боку. Подїл працї в громадї, в суспільности, доводить до подїлу суспільности на верстви. Се легко зрозуміти. Первісно один чоловік робив собі стріли, вбивав зьвіря або ворога, кресав огонь, здирав і сушив шкіру, — значить робив усе, що потрібне для житя. При подїлї працї се перемінило ся: одні почали вироблювати оружє, яким самі не воювали, другі воювали та полювали, але оружє самі не робили, иньші приладжували одежу, ще иньші варили та пекли страви, дбали про дїтий та про лад у хатї. Так виробили ся звільна окремі верстви вояків, ремісників, рільників; деякі роботи, особливо домашні, скинено виключно на жінок.Чим далї поступав подїл працї, розвивали ся відносини в громадї й державі, тим далї йшов подїл людий на верстви. Первісний чоловік коли почував страх або вдячність супроти свойого божества, то сам обертав ся до нього з молитвою, жертвою чи як знав. Та помалу витворює ся цїла верства людий, що беруть на себе посередництво між чоловіком і богом — се були жерцї, віщуни, лїкарі, зьвіздарі. В Вавилонї й Єгиптї вони творять окремі товариства вже на много тисяч лїт перед Христовим різдвом, живуть при храмах, пишуть книги, займають ся наукою, торговлею, держать школи і мають великий вплив на цїлу державу. Се був стан духовний.
Обік нього з незатямних початків витворює ся стан воєнний, із якого з часом виходить шляхта, пани, що володїють землею й завойованими людьми, а далї урядники, люди, що всї свої сили віддають на услугу державі, збирають податки, судять та карають иньших людий, завідують державними добрами. В кождій такій верстві подїл працї знов доводить до дальших роздїлів, розмежованих між собою найріжнїйшими ступнями, але в головному маємо один великий розлом: на людий, що працюють над добуванєм достатку з природи (рільники, ремісники, рудокопи) і на людий, що живуть з працї тамтих, а самі займають ся иньшими, не раз для суспільности так само потрібними, але нераз шкідливими роботами (вояки, жерцї, урядники, купцї та торговцї і т. п.).
Машина і тут вносить значну зміну. Ми вже бачили, як вона витискає від працї ремісника, майстра, а потребує собі лише чоловіка, який би обслугував єї. Але вона робить се не лиш в фабрицї. Зелїзницї позбавили хлїба й заробітку тисячі фірманів та візників; паровий плуг заведений Американцями доводить до руїни наших рільників, бо там при помочи машини можна мати пшеницю лїпшу і в двоє дешевшу від нашої, а через те цїна пшеницї у нас упадає і рільництво не оплачує ся. Винахід пороху та карабінів перемінив цїлу штуку войованя; щезли давні рицарі закуті в зелїзо на таких-же закутих конях, войованє зробило ся не рицарством, але штукою, обрахованєм, справою лїпшої зброї, більшої маси війська. Старий подїл суспільности на войовничу й невойовничу верству показав ся непотрібним; повстали новочасні армії, де вся людність ставить своїх найпригіднїйших синів у ряди. Як бачимо, тут машина — карабін, армата, бомба і иньші приряди воєнні — довела до знищеня старого подїлу працї. Щезла окрема воєнна верства, цїлий народ покликано до оружя.
Та й тут нові винаходи раз-у-раз витворюють нові подїли, стародавні війська мали хиба дві части — піхоту й кінноту, а кождий вояк мав при собі всяке оружє: і лук зі стрілами, і спис і меч. А тепер! І піхота ріжних родів оружя, і кіннота, і артилєрия, і інжинєри, і сапери, і фурвези і Бог знає ще які віддїли почтової, санїтарної, морської служби. А скілько ріжнородної старшини, а над тою старшиною ще старшини, й кождий ступінь має собі придїлену якусь одну роботу, має її пильнувати а до иньшої не втручати ся. То називає ся орґанїзация; із соток тисяч або мілїона людий робить ся таким способом немов одно тїло, що на приказ даний одним чоловіком — верховним зверхником того тїла — порушаєть ся, йде, виконує таку працю, якої йому одному захочеть ся.
Але ся переміна в подїлї людської працї на однім полї, викликала величезні переміни на иньших полях. Давнїйше військова служба була привілеєм немногих, вибраних людий, які за те мали власть і гонори в державі. Таких людий було не богато і рицарські війська були не численні. Нераз у старих лїтописях читаємо про страшні битви, де з одного й другого боку било ся по чотири до пять тисяч люда; а де лїтописцї зо страхом говорять, що в тій а тій битві згибло десять, двайцять або й сто тисяч народа, там звичайно при близшім оглядї то велике число показує ся в двоє, в пятеро або й у десятеро перебреханим. Старі армії були як на наші понятя дуже маленькі; війни коштували не дорого і були часті. Прийшла огняна машина і змінила се до основи. Супроти кульки карабінової найхоробрійший рицар, силач чи заячесердий харлак однакові; новочасні армії не потребують сьмільчаків та силачів, лише „гарматного мяса”, але того мяса мусить бути богато. Армії роблять ся численні — сто тисяч, пятсот тисяч, мілїон — одна держава преть ся проти другої, аби не дати себе випередити. В новійших арміях найважнїйша річ оружє, котре найлїпше бє, найтривкійше до переношеня, найтривкійше в уживаню, і тут також ідуть ненастанні перегони між державами. Раз-у-раз нові винайденя, улїпшеня: тут бронзова сталь, тут карабіни репетієри, тут механїчні гавбицї, тут бездимний порох і так далї без кінця. А кождий такий винахід збільшує надїю побіди для того, хто визискає його. Алеж такі армії — страшенно коштовні. Аби їх удержати, аби могти слїдити за новими улїпшенями, треба страшних гроший, про які давнїм державам анї не снило ся. А щож говорити про войну, де пропадають сотки тисяч людий, купи воєнного материялу, руйнують ся міста й села. Для того тепер війни рідкі, а щоб удержати такі армії, мусїла перемінити ся цїла суспільність, треба було знести панщину, скасувати необмежену монархію, завести конституцию, новий спосіб оподаткованя, позаводити фабрики, зелїзницї, цла і т. д. Тисячні нові роди і подїли працї, цїлковите перебудованє людської суспільности, доконане протягом пару сот лїт.