Що таке поступ?/XI
| ◀ X | Що таке поступ? XI |
XII ▶ |
|
Спільність працї і спільність уживаня, — се по думцї комунїстів одинокий лїк на всї рани теперішнього громадського житя, головна основа дальшого поступу.
Добре, — кажуть социялїсти, — але сю спільність не всюди можна перевести. Люди з природи не всї однакові і нїколи не будуть однакові. Повна спільність на землї не можлива і була би навіть шкідлива. Треба завести спільність лише там, де вона справдї потрібна. Не в тім біда, що не всї люди обідають при однім столї, не всї носять одежі з одного сукна і не всї живуть у спільних казаматах. Біда в тім, що одні богато і тяжко працюють, а мало мають до вжитку, а иньші користують ся плодами їх працї. Біда в тім, що одні люди мають у своїх руках, у своїй власности знаряди працї — фабрики, машини і все потрібне для вдержаня чоловіка — а другі не мають нїчого крім своїх робучих рук і мусять тамтим маючим за своє вдержанє віддавати свою працю. А що та людська праця, се жерело всякого богацтва і витворює того богацтва далеко більше, нїж виносить плата робітника, то відси виходить таке, що маючі люди з працї робітників роблять ся все богатшими та богатшими, а робітники, хоч-би й як пильно та богато робили, все лишають ся бідними, все дістають лиш тілько, аби могли вижити. Скасуймо той роздїл між маючими і робітниками, ту стїну, що дїлить робучого чоловіка від знарядів працї, зробімо ті знаряди працї, фабрики, машини, копальнї спільною власністю тих, що в них працюють, то й усунемо головну болячку теперішного ладу, запевнимо всїм людям достаток і рівномірний поступ.
Отсе в головній основі були думки, які дуже розумно і ясно виложив у своїх працях великий социялїст Карло Маркс. Він старав ся показати, як теперішня нерівність маєткова між людьми плине головно з визискуваня працї робітників через фабрикантів; як у тім визиску лежить жерело всїх громадських нещасть та хороб, усеї нужди, зопустя, темноти та кривди. Він силкував ся нарештї доказати, що розвій теперішнього порядку, чи би ми сього хотїли чи нї, йде конечно до социялїзму. Богачі, по його думцї, не тілько висисають соки з робучого люду, але також помалу пожирають одні одних, більші пожирають меньших, так, як зьвірі в лїсї. Мануфактура пожирає дрібного ремісника й мануфактуру, великий фабрикант пожирає і вбиває (розумієть ся, грошево, маєтково та торгово) меньших фабрикантів у своїй околицї, так само як великий купець дрібних купцїв. Із сього виходить, що число тих великих фабрикантів, купцїв, капіталїстів та богачів мусить помалу робити ся чим раз меньшим; рівночасно число бідних, голих, обдертих людий, пролєтаріїв стає чимраз більше. На однім кінцї чим раз більші маєтки, згромаджені в немногих руках; на другім кінцї чим раз меньша горстка богачів. Якийсь час вони будуть панувати, поки маси робучого народа будуть темні та покірні. Але коли в тих масах зародить ся почутє своєї кривди, своєї класової єдности і своєї сили, тодї вибє остатня година капиталїстів. Ті, що доси иньших позбавляли власности, будуть тепер самі позбавлені власности; величезні богацтва, здобуті працею мілїонів бідних робітників, стануть ся збірною власністю мілїонів, спільним добром усього робучого люду.
Маркс у своїх писанях не вдавав ся в мальованє того, як саме має виглядати той будущий громадський устрій, у якому буде спільна праця без визиску і спільне вживанє плодів працї без нїчиєї кривди. Ширше розвивали сї думки Марксові товариші й приятелї Ляссаль і Енґельс. Особливо сей остатнїй розвинув погляд про те, що осьвідомлені і зорґанїзовані робітники повинні при помочи загального голосованя здобути перевагу в державних радах і ухвалювати там закони, які-б теперішню державу, основану на панованю одних і неволї других, на визиску і дармоїдстві, помалу або й від разу перемінили на народну державу, в якій би через своїх вибранцїв панував увесь народ, в якій би не було нї визиску, нї кривди, нї бідности, нї темноти.
Наслїдком сих наук Маркса, Енґельса й Ляссаля почали нїмецькі робітники орґанїзувати ся в велику партию, що мала метою здобути як найшвидше перевагу в парляментї і перемінити одною ухвалою весь громадський порядок. Ся партія назвала себе социяльно-демократичною. Стоячи на основі Марксових социялїстичних поглядів ся партия надїяла ся порушити весь народ і здобути для нього панованє. Хоч називала себе революцийною, але розуміла революцию зовсїм не так, як її розуміли прм. анархісти. Ся партия бажала захопити в свої руки державну вдасть не на те, аби знищити її і дати всїм горожанам як найповнїйшу і найширшу свободу. Навпаки, по думцї социяль-демократів держава — розумієть ся, будуща, народна держава — мала стати ся всевладною панею над житєм усїх горожан. Держава опікує ся чоловіком від колиски до гробової дошки. Вона виховує його на такого горожанина, якого їй потрібно, запевнює йому заробіток і удержанє відповідне до його працї й заслуги. Вона знаючи потреби всїх своїх горожан, реґулює, кілько й чого треба робити в фабриках, кілько вся суспільність потребує хлїба й живности, кілько кождий чоловік має працювати а кілько спочивати, а конець кінцїв може дійти й до того, кілько в нїй людий має родити ся, аби цїлість не була обтяжена, дбаючи про надмірне число дїтий і аби живі мали чим вигодувати ся. Отся віра в необмежену силу держави в будущім устрою, то головна прикмета социяльної демократії. По її думцї кождий чоловік у будущім устрою від уродженя до смерти буде державним урядником та пенсіонїстом: держава дасть йому наперед відповідне підготованє; потім буде визначувати йому роботу і плату, давати заохоту та відзнаку, а на старість або в разї слабости ласкавий хлїб.
Нема що й казати, є дещо привабного в такім поглядї, особливо для тих бідних людий нинїшнього часу, що не знають сьогодня, де дїти ся і що в рот вложити завтра; для тих мілїонів беззахистних дїтий, що виростають або зовсїм без опіки родичів, або терплять нераз муки і знущаня від злих, темних, пяних або хорих родичів та опікунів. Житє в Енґельсовій народній державі було би правильне, рівне, як добре заведений годинник. Але є й у тім поглядї деякі гачки, що будять поважні сумнїви.
Поперед усього та всеможна сила держави налягла би страшенним тягаром на житє кождого подинокого чоловіка. — Власна воля і власна думка кождого чоловіка мусїла би щезнути, занидїти, бо ануж держава признає її шкідливою, непотрібною. Вихованє, маючи на метї виховувати не свобідних людий, але лише пожиточних членів держави, зробились би мертвою духовою муштрою, казенною. Люди виросталиб і жили би в такій залежности, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютнїйших полїцийних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою.
А хто булиб її сторожі? Хто держав би в руках керму тої держави? Сього социяль-демократи не говорять виразно, та в усякім разї ті люди мали би в своїх руках таку величезну власть над житєм і долею мілїонів своїх товаришів якої нїколи не мали найбільші деспоти. І стара біда — нерівність, вигнана дверима, вернула би вікном: не було би визиску робітників через капіталїстів, але була би всевладність керманичів — усе одно, чи родовитих, чи вибираних — над мілїонами членів народної держави. А маючи в руках таку необмежену власть хоч би лише на короткий час, як легко могли би ті керманичі захопити її на завсїгди! І як легко при такім порядку підтяти серед людности корінь усякого поступу й розвою і довівши весь загал до певного ступня загального насиченя, з'упинити його на тім ступнї на довгі віки, придушуючи всякі такі сили в суспільности, що пхають наперед, роблять певний заколот, будять невдоволенє з того, що є, і шукають чогось нового. Нї, социяль-демократична „народна держава”, коли б навіть було можливим збудувати її не витворила би раю на землї, а була би в найлїпшім разї великою завадою для дїйсного поступу. З иньшого боку поглянув на річ Американець Генрі Джордж. Маркс звернув головну свою увагу на фабрики й промисл, а села й рільництво полишив якось на боцї. Він жив довгі лїта в Анґлїї і придивляв ся анґлїйським відносинам, а в Анґлїї нема сел анї властивого селянства, там земля здавна перейшла на власність дїдичів (лєнд-льордів), із селян пороблено або пільних робітників, або т. зв. фермерів, тобто арендаторів, що арендують у панів більші або меньші фільварочки чи ферми. При тім головну часть хлїба й живности для себе Анґлїя спроваджує з инших країв, так, що селянство та хлїборобство не займає там у громадськім житю майже нїякого місця. Зовсїм не те в Америцї, де на безмежних родючих просторах постають рік-у-рік тисячі нових кольонїй, де продукция хлїба й живности розвинула ся на величезний розмір і де питанє про землю та хлїборобство стоїть мало що не на першім місцї громадської полїтики. Отже Американець Джордж у своїй голосній книжцї „Поступ і бідність” пробував доказати, що не приватна власність фабрик, але приватна власність землї, се головна причина теперішнього громадського лиха. Земля, се головна основа добробуту й поступу не лише теперішних, але й будущих поколїнь і длятого не повинна бути власністю одиницї, яка би могла її псувати, рабувати та висисати. Суспільність сьвідома свойого інтересу повинна мати сама в руках свою землю, давати її своїм членам на вжиток, але не на власність, а надвишку доходів із неї брати на свою користь, а не лишати в руках богачів та неробів. Яким способом се зробити: чи викуповуючи землю з рук її дотеперішних властителїв, чи позбавлюючи їх від разу державним законом права власности на землю, чи нарештї переймаючи землю на власність загалу зараз по смерти кождого дотеперішного властителя, про се Джордж не потребував довго розписувати ся, бо се залежало би від поодинокого краю і від того, як би там уложили ся обставини.
Думки Генри Джорджа дуже сподобали ся многим людям не лише в Америцї, але також у Анґлїї і в Нїмеччинї. Потворили ся спілки й товариства, що мають метою ширити ті думки словом і письмом серед широких мас убогої людности і також серед грошовитих богачів, надїючи ся позискати їх для справи націоналїзациї землї, тобто набути землї для цїлого народа. Поки що, ті товариства зробили для своєї властивої мети не богато, але думки Джорджа мали значний вплив з иньшого боку. — Треба сказати що батьки нїмецької социяльної демократиї Маркс і Енґельс іще в 1848. р. виступили з окликом: Пролєтарії всїх країв єднайте ся! Вони виказували, що нужда фабричних робітників скрізь по всїм сьвітї однакова, значить, і інтереси їх однакові. Пролєтарії-робітники не мають причини ворогувати анї воювати між собою. Уся ворожнеча між народами й державами йде не від бідних, а від богачів, купцїв, фабрикантів та урядників, або, як вони називали — буржуазиї (від французького слова бурге — замок, місто, значить міщанство, розумієть ся, маюче). Розвиваючи далї ті думки, вони й їх ученики доходили до того, що все те, що роз'єднює народи або роз'єднювало давнїйше, отже церковні та релїґійні справи, полїтика, національність, усе те дїло пануючих верстов. Верстви робучі, поневолені, покривджені нїколи не мали анї національних інтересів але все мали й доси мають один однїсїнький і по всїм сьвітї однаковий інтерес — скинути з себе віковічне ярмо неволї та визиску. Чим більше ті верстви приходять до розуму, тим більше розуміють, що їх дурено, вказуючи їм якісь релїґійні, полїтичні чи національні ідеали і велячи в імя тих ідеалів поборювати людий иньшої віри, иньшої держави, иньшої національности. Тай ті, що вели їх на сю боротьбу, дуже часто дурили себе самих; властиво цїла історія людського розвою, се боротьби поодиноких верстов між собою, а ще точнїйше, боротьби кривджених, визискуваних та неволених робітників з кривдниками та визискувачами. Коли визискувані робітники дійдуть до повної сьвідомости своїх інтересів і своєї сили, то поєднають ся всї разом на всїм сьвітї, скинуть із себе ярмо і заведуть социялїстичний лад на сьвітї. Значить, нїмецький социял-демократизм був і є межинародний, або говорячи латинським словом — інтернаціональний.
Джордж натомість висунув на перше місце інтереси поодинокої нациї як найбільшої одиницї, яку чоловік може обняти своєю практичною працею. І ся Джорджева думка пустила широке корінє. В Америцї й Анґлїї залунали оклики: земля для народа, але з додатком: анґлїйска земля для анґлїйского народа! Америка для Американцїв. В Америцї перший голосно піднїс такий оклик сенатор Монро, а теперішнїй президент Розевельт також признає ся до неї. І у нас піднесено оклик: Русь для Руси, а польска шляхта, що у себе на місцї, на Мазурщинї, як може кривдить та визискує польського хлопа, в східній Галичинї дає йому всякі полекші, продає йому свої ґрунти, зичить йому гроші з банків, аби лише довести до того, щоб надати й східній Галичинї переважно польський характер і аби таким робом, упадаючи економічно, зміцнила польський елємент національно.