Що таке поступ?/X
| ◀ IX | Що таке поступ? X |
XI ▶ |
|
Зовсїм з иньшого погляду виходять ті напрями, що приймають дотеперішнїй подїл працї як річ конечну і хосенну, але хочуть лише усунути його шкідливі наслїдки. Маємо тут на думцї ріжни школи так званих комунїстів.
Комунїсти, так названі від латинського слова комунис що значить спільний, стоять на тім, що все зло в людській суспільности походить не від подїлу працї, а від подїлу власности. В предавних часах, коли дикун, де що зловив приготовлював не лише страву, а й одежу й хату, а чого сам не з'ужив за житя, те велїв собі по смерти класти до гробу, тодї можна було говорити про повну власність. Власність якогось чоловіка була вповнї витвором його працї, то й не диво, що він мав до неї повне право. Але в наших часах се зовсїм не так. Анї один чоловік не жиє виключно своєю власною працею. На його виживленє, одежу, помешканє, вихованє та заробкованє складає ся праця соток і тисячів ріжних людий, ба навіть соток і тисячів давнїйших поколїнь. Ми сїємо нинї хлїб на полях, управлених перед тисячами лїт, живемо в домах побудованих нашими батьками, дїдами й прадїдами, їздимо по дорогах та мостах збудованих старинними Римлянами, або новочасними Нїмцями, Бельґійцями та Італїянами, одягаємо ся в сорочки з американської бавовни, пряденої в Анґлїї, тканої в Шлеску, або в материї вироблювані в Франциї, косимо стирийськими косами, краємо анґлїйськими ножами, оремо нїмецькими плугами, наші жінки й дївчата носять на шиях французькі коралї або венециянські скляні перли і т. п. І навпаки, наш хлїб їдять Нїмцї, наше мясо Віденьцї та Берлїнцї, наші покладки Парижани та Льондонцї, наші яблока йдуть до Будапешту та до Вроцлава. Що тут власність і чия вона? Всьо перемішане, всьо не є виключно нїчиє, всьо спільне, бо виплило зі спільної, міжнародної працї.
Та то ще не досить. Найважнїйша річ ось у чім. Кождий робучий чоловік у наших часах робить далеко більше, нїж сам спотребовує. Робить, так сказати, для спільної скарбівнї. Робітники, що напалили цегли та вапна і вимурували великий дім, зробили таку річ, що перестоїть їх і їх синів і внуків і не стратить певної вартости ще й за сто лїт. Кожда фабрика виробляє товарів далеко більше, нїж могли би спотребувати її властителї і робітники за цїле своє житє. На добре управленім поли, занятим одною громадою, звичайно родить ся стілько хлїба і всякого иншого плоду, що вся та громада могла би тим цїлий рік жити дуже добре і ще би де-що лишило ся про запас. Власне в тій надвижцї плодів людської працї понад людську потребу й лежить по думцї комунїстів основа людського поступу. Людськість у загальний сумі робить ся богатшою і має через те змогу чим раз більше сил увільнювати від здобуванє хлїба, а повертати їх на плеканє науки, на полїтичні, громадські й иньші дїла. Все то було би добре, як би в людскій суспільности не було дечого иньшого, по думцї комунїстів зовсїм поганого. Се иньше, то приватна власність. Праця в нашій суспільности — кажуть комунїсти, вже тепер у значній части спільна. А плоди тої працї не спільні. Кождий чоловік робить більше над свою потребу, але не кождий забирає всю ту надвижку своєї працї на свою власність, — навпаки, мілїони й мілїони дістають із плодів своєї працї навіть меньше, нїж би їм потрібно для сяк-так зносного, людського житя. Надвижку їх працї забирають собі иньші, які й збогачують ся їх працею. Коли вся суспільність — говорять комунїсти — працює спільно або майже спільно над витворюванєм усяких достатків понад свою безпосередну потребу, то повинна вона вся з тих плодів своєї працї не лише жити в достатку, але надто чим раз більше богатїти, бо та надвижка виробленого її працею, повинна бути її спільним добром. Власне з того йде все зло між людьми, що те, що повинно бути спільним добром усїх членів суспільности, загарбують у свої руки поодинокі люди. Ми працюємо — кажуть комунїсти,-— як новочасні осьвічені люди, але роздїлюємо те запрацьоване добро як вовки або як дикуни: хто більше урвав а иньших відігнав або роздер, той лїпший. Між способом вироблюваня достатків (продукциї) і способом роздїлюваня тих достатків між поодинокі верстви суспільности (дістрібуциї) панує велика незгідність. І не буде добра між людьми поки та нерівність не буде усунена. А усунути її можна лиш одним способом, а то таким, аби спільній праци відповідало спільне вживанє випрацьованого добра. Приватна власність, що тепер є терном у нозї дальшого поступу, а также жерелом нерівности і несправедливосте між людьми, повинна бути скасована. Спільна праця і спільна власність, се повинни бути основи, на яких має бути побудований новий суспільний лад.
Комунїстичні думки не були нїчим новим у XIX. віцї, їх висловлювано нераз і то від дуже давнїх часів. Ще в старину, на 400 лїт перед Христом, їх виголошував грецький мудрець Плятон. Слїди комунїзму бачимо і в нашім сьвятім Письмі нового завіта, а власне в істориї найпершої християнської громади в Єрусалимі швидко по Христовій смерти. В XVII. віцї дуже докладні малюнки комунїстичного устрою понаписували анґлїйський учений та полїтик Тома Морус та італїйський монах Тома Кампанелля, в XVIII. віцї комунїстичні погляди голосили Французи Кабе, Мореллї, Маблї, Руссо, Бибер, у XIX. в. Французи Фуріє, Сен Сімон та його ученики Базар і Анфантен, далї вчений історик Люі Блян, Анґлїчанин Роберт Оуен і богато иньших.
Між комунїстами було богато талановитих письменників, які вміли блискучими фарбами змалювати користи та принади того нового устрою. Деякі, як Оуен, робили проби засновуваня на підставі комунїстичних поглядів фабрик, фільварків та свобідних кольонїй; деякі з тих закладів поупадали, иньші, особливо засновані в Америцї або в вольній Швайцариї, держать ся й доси, але на загальний розвій цїлої суспільности не мали й не мають впливу.
Спільність! Добре то казати: спільність і розмальовувати на рожево те, що вже сьвятий Павло вимовляв словами: „Се коль добро і коль красно, о єже жити брать ма вкупі”. Але самою красою й самим моральним добром людина не проживе, тим більше, що й красу та добро кождий розуміє по свойому, а що для одного красне й добре, може бути меньше красне і меньше добре для другого. Не досить сказати: спільна власність. Але хотївши цїлу суспільність побудовати на тій думцї або виховати в почутю конечности тої думки, треба докладно розміркувати, яка має бути та спільність як можна єї побудувати, чи має вона які відміни, які границї, і які?
І в людській працї і в людськім уживаню є певні межі, де кінчить ся спільність і починаєть ся те, що каже „я сам”! Що я з'їм, того вже не з'їсть нїхто иньший, і навпаки: з'їсть хтось иньший, то вже не з'їм я. Так само й з иньшими предметами безпосередного людського вжитку, з одежею, помешканєм, забавами і т. п., значить, так далеко, до предметів безпосередного людського вжитку комунїзм не може сягати. Так само тяжко допустити його і в обсяг звичайного домашнього господарства.
Відпочинок по працї конечний, і кождий чоловік бажає мати собі для відпочинку свій власний кутик, де би міг бути собі зовсїм свободним і не стїсненим навіть своїми найблизшими приятелями й громадянами. Заведенє спільности і то примусової спільности, помешканє могло би бути такою каторгою, таким нещастєм для многих людий, що комунїста по кількох невдалих пробах (одну таку пробу робили в Парижі коло р. 1840. ученики Сен-Сімона Базар і Анфантен) покинули сю думку.
Так само прийшлось обмежити комунїстичні думки і з другого кінця. Певна річ, у нашій суспільній працї богато спільного, богато такого, де один користуєть ся здобутками працї другого або многих иньших. Але чи все тут спільне? Очевидно, що нї. Спільна хиба основа, а кождий робить на тій основі по свойому. Що з того, що мої дїди й прадїди сотками лїт управляли й орали оте поле і воно, таке як я маю його під руками, є властиво здобутком їх працї? Але нехай я один рік не приложу до нього своєї питомої працї і свого кошту (зерна, навозу, або хочби пильнованя), чи буду мати з нього який пожиток? Нї. Що з того, що отсю машину зробив Анґлїчанин і передав менї в замін за здобутки моєї працї? А нехай я до неї не приложу ще своєї працї, кошту, вмілости, чи вона сама принесе менї яку користь? Нї. Отже до всього спільного, суспільного чоловік мусить іще доложити щось свойого, власного, окремого, і аж тодї може мати з того якийсь пожиток.
Але бо на тім не досить. Є такі роди працї, де те власне та окреме у кождого чоловіка однакове або майже однакове. Ходити за плугом, тягти косою, стояти при машинї, се, хоч певно не легка річ, але знов не така надзвичайна мудрість; се, як кажуть, хто будь потрафить. Але є такі роди працї, що вимагають окремого приготованя, довголїтної науки (приміром учительство), а инодї й науки і вправи і пильности для них за мало, коли нема вродженого таланту. Такі роди працї переважають на полї науки, штуки, навіть у технїцї винахідники найчастїйше мають врожденний талант, якого не мають мілїони иньших людий. Така праця, хоч вона дає не вичерпані скарби цїлій людськости і нераз збогачує цїлі краї й народи, не дасть ся упорядкувати комунїстично, бо тут працї, думок, здібности одиницї людської не заступить нїяка иньша одиниця.
Та швидко виявила ся ще одна, може найбільша перешкода для осущеня комунїстичних думок. Коли-б навіть було можливо завести таку спільність між людьми, про яку думали комунїсти, то все таки ся спільність мусїла би мати певні границї. Від біди можна би допустити можливість тїсної спільности між людьми одної народности, одної мови, одної віри, одного ступня цивілїзациї, хоч і тут спільність високо осьвічених городян з низько осьвіченими инодї на пів дикими селянами являєть ся дуже сумнївною. Але як уявити собі потім відносини між ріжними народами та ступнями цивілїзациї? Чи й між ними буде спільність, чи нї? А коли не буде, то чи не почнеть ся між комунїстичними суспільностями та сама боротьба та тяганина, що йде тепер без комунїзму? Або коли одна суспільність прийме комунїзм а її сусїди нї? І як заводити комунїзм: у одній громадї насамперед, чи починати від повітів, країв, чи ждати, аж його прийме від разу цїла держава? Як бачимо, при самій думцї про практичне переведенє і можливі наслїдки комунїстичних думок (проб переведеня їх на ширший розмір у новійших часах так і не роблено зовсїм) показувало ся стілько сумнївів і трудностий, що більшого числа прихильників сї думки, не могли собі здобути. Але вони були плодючим зерном, із якого виросли пізнїйші парости — ріжні напрями социялїзму.