Що таке поступ?/IX
| ◀ VIII | Що таке поступ? IX |
X ▶ |
|
Найблизші до погляду Толстого, а по троха й до погляду дарвінїстів є погляди так званих анархістів. Почувши се слово не один може налякає ся. Анархісти в наших часах мають погану славу: вони кидають бомби, мордують короновані голови і загалом подабають більше на божевільних, нїж на людий, що поважно думають про хиби теперішних порядків і про способи як би їм зарадити. Але не треба думати, що всї анархісти ходять з бомбами та думають про вбійства і що все воно так було. До анархістів належали й належать деякі славні вчені, як ось славний французький ґеоґраф Елїзе Реклї, що написав прегарний опис усеї землї в 33 величезних томах, а також росийський учений, князь Крапоткін. Пригадаємо, що до анархістичних поглядів якийсь час прихиляв ся й наш славний учений Михайло Драгоманов, і се вже повинно бути для нас заохотою, щоб ми спокійно і без страху придивили ся думкам тих людий. Головним основником анархістичних поглядів був французький письменник Петро Прудоя, що вмер 50 лїт тому назад. Слова анархізм, анархіст — походять із грецьких слів архе — власть, і ана — без, отже разом: наука, яка вчить людий жити без усякої власти, так аби всї були рівні і один не мав другому до розказу. Анархісти бачуть корінь усього зла не в подїлї праць, так як Толстой, а в власти, в тім, що один чоловік старшує над другим і може його всилувати зробити те, чого йому не хочеть ся. Власть робите одних панами, других невільниками, стягає податки і робить не многих богачами коштом мілїонів. Власть робить одних вояками, щоб убивати або держати в погрозї иньших. Вона йде ще далї, втискає ся навіть у наші душі, при помочи школи й релїґії накидає людям такі погляди, віруваня та звичаї, які їй догідні, а усуває, викорінює або проклинає иньші, недогідні для неї. Власть робить чоловіка жорстоким, немилосерним, завзятим, слїпим на нужду і глухим на плач мілїонів. Вона обмежує свободу і права громад на користь повітів, свободу повітів на користь країв, свободу країв, на користь держав, а свободу і права тих держав на користь невеликої горстки вибранцїв, що чи то з уродженя, чи з щасливого припадку дістали ся на верховодне становище.
Який вихід із того лиха, про се по думцї анархістів нема що довго міркувати. Скасувати власть, усяку власть між людьми і все буде добре. Легко се сказати, але як зробити? Як бачимо на прикладї наших часів, деякі тїсні голови доходять із сеї думки до простого висновка: власть лежить у руках пануючих; не стане пануючих, то не стане й власти. Але така думка — цїлковита дурниця і полягає на повнім незрозуміню того, що таке власть. Бо коли придивити ся близше, то власть одного чоловіка над другим, се той сам подїл працї, в якому ми бачили ядро всього поступу, тілько бачений із другого боку. В кождім господарстві, де працює, робітник робить свою роботу, але мусить бути хтось один, хто дбає про цїлість господарства, веде рахунки, визначує працю поодиноким робітникам. Той один може бути притім і сам робітником, працювати разом з нимі: маленький подїл працї в господарстві, то й власть його маленька. Чим більше господарство, чим більший подїл працї, тим більша мусить бути власть того, хто дбає про цїлість і про порядок у нїй. А громада, повіт, край, держава, се великі, инодї величезні господарства, що обертають тисячами мілїонів гроший, де ухибленє одного чоловіка може принести необчислені шкоди цїлости і для того й власть виконуюча мусить бути велика, дрібнїйші части мусять підлягати більшим. Се дїєть ся не силою, не примусом, се в значній части виросло з довгого, тисячлїтного розвою; так, як величезний дуб, що своїм тягаром давить землю, а своєю тїню приглушує дрібні ростинки коло свойого коріня, не чинить сього зі злої волї, але силою свойого росту і розвою.
Розумієть ся, думка тих анархістів, які міркують, що усунувши одного-другого короля чи царя, тим самим знищать власть і доведуть до поправи людської долї, так само глупа та дитиняча, як коли-би хто порізавши або спаливши мій портрет, гадав, що зарізав або спалив мене самого. Власть у державі, то не є особа її пануючого — чи то буде цїсар, чи король, чи президент, — навпаки, той пануючий, символ власти, а властиво того подїлу працї, того стану осьвіти та господарського розвою, який панує у цїлій державі. Нїякими бомбами, штилєтами та револьверами не зміниш цїлого суспільного будинку; отже всї кроваві для анархістів, навіть лишаючи на боцї їх жорстокість і нелюдяність, тим ще злі, що зовсїм безпожиточні і не осягають нїякої цїли. То значить, не осягають доброї цїли, про яку може думає де-хто з тих убійників; зате часто вони роблять велике зло цїлій суспільности, збільшуючи утиск та кривди, бож пошкодити людям усяка власть може далеко лекше, нїж помогти.
Але, як сказано, не всї анархісти зупиняють ся на тій дитинячій та головницькій думцї про нищенє власти при помочи динаміту або револьверів. Ті вчені люди, що бачуть корінь зла у власти, особливо, розумієть ся, в тій величезній власти, яку дають у руки поодиноких людий великі держави, зібрані до купи мілїярди гроший, мілїони привиклих до послуху урядників та узброєних вояків, — ті вчені силкують ся вказати способи, як можуть люди позбути ся того зла.
Розумієть ся, найпростїйша річ була би сказати: коли великі держави шкідливі, то скасувати їх. Але таке лекше сказати, нїж зробити. При тім же ті анархісти занадто розумні люди, щоб не бачили, що великі держави обік деякої шкоди й недогоди, приносять величезні користи і являють ся не лише конечним наслїдком, але й сильним двигачем людського поступу. І ось вони обмірковують способи, як би можна заховати для людий усї користи великих держав, а усунути їх шкідливі боки. Вони виходять від ось якого міркуваня.
Кожда людська особа сама для себе цїлий сьвіт, кожда в своїх очах має право жити як їй хоче ся, розвивати ся як може і все, що обмежує, стїснює її — шкідливе. Але чоловік — громадський зьвір, він живе на сьвітї не сам, а в родинї, для громади, він мусить віддавати частину своєї свободи і свойого особистого права. Треба лише, щоб він віддавав як найменьшу частину. Отже чим меньше тих людий, для яких він мусить стїснювати себе, тим лїпше. Чим більше начальства над чоловіком, тим меньше він свободний, хоч би жив і в найрадикальнїйшій републицї; чим меньше начальства, тим більше свободи. Коли чоловіка присяде велика родина, то він тодї стає ся єї невільником; а щож казати, коли над ним і його родиною старшує громада і власть громадська, над громадою повіт, над повітом край, над краєм держава! Коли вже мусить хтось старшувати над чоловіком і його родиною, то най тої старшини буде найменьше і най вона буде найблизша, і то в усьому рівна йому, не вічна, а тимчасова, вибирана на якийсь час і одвічальна перед ним. Таким способом одиноким і найвисшим огнищем власти по думцї анархістів повинна бути громада, в якій усї члени мали би рівні права і завідували би своїми справами через виборну старшину. Автономія громади, то головна основа лїпшого ладу і щасливійшого житя людий. Кожда громада живе собі сама для себе і дбає сама за себе і за всїх своїх членів. О скілько вона стикає ся з иньшими громадами, має з ними спільні інтереси або якісь незгоди, о стілько входить з ними в умови або в згоду, як рівний з рівним, добровільно і без примусу, лише з огляду на спільну користь або спільну небезпеку. Так само вяжуть ся в більших справах цїлі повіти з повітами, краї з краями — і так повстає, з низу в гору, велика держава, яка держить ся купи не силою примусу, війська, платних урядників, але силою спільних інтересів громад, повітів, країв, силою так званого федералїстичного устрою.
Отсей анархістичний ідеал лежав між иншим у основі програмових нарисів Драгоманова, розвинених ним у „Переднім слові до „Громади” і в брошурі „Вільна спілка.” Нема що й казати, що як би всї люди були високо осьвіченими, добросердними, здоровими на дусї й на тїлї, то такий устрій міг би бути для них добрий. Він певно й лишить ся ідеалом людського громадського устрою на пізні віки і як усякий ідеал нїколи не буде вповнї осягнений. Та тепер, коли маємо дїло з людьми темними, здеморалїзованими і в величезнім розмірі хорими тїлом і духом (найбільша часть тих хорих навіть не знає про свою хоробу і видає з себе здоровісеньких а инодї такі хорі роблять ся проводирями народа, високими урядниками та органами власти), — такий устрій по просту неможливий, не простояв би анї одної днини, і як би яким чудом заведено його, скінчив ся-б величезною замішаниною і загальним безладєм.
Що федералїстичний устрій сам собою не мусить вести до добра, а навпаки може вести до великого лиха, маємо добрий приклад на старій Польщі. І там головною основою державного устрою була тзв. шляхетська вільність та рівність, і там кождий шляхтич у своїх добрах був найстаршим паном і не признавав над собою майже нїякої власти, і там повіти вязали ся від часу до часу в конфедерациї для осягненя своїх цїлий, і там ухвала державних законів, податків та війська залежала від доброї волї репрезентантів краю, і кожда ухвала могла бути спинена голосом одного репрезентанта. А проте сей устрій допровадив не лише до повного поневоленя селян, але також до упадку міст, до повного безправства між самою шляхтою і нарештї до того, що Польщу без скарбу, без війська, безвладну розірвали між себе сусїдні держави. Конституция 3. мая, навіть як би була введена в житє, не була би богато помогла, бо не змінювала анархістичних основ державного устрою.