VI. 37. Покидаю тобі, молода дівчино, козаченьків двісті. Мет. Вона мене добре знала, на сто рублів повіряла, а на двісті прищитала, сірі воли грабувала. Чуб. V. 1093.
Двіцалі́вка, ки, ж. Доска в два дюйма толщиной. МУЕ. III. 29.
Дві́чі, чис. Дважды. З однії липи двічі лико не деруть. Ном.
Дво́є, двох, чис. Двое. Як двоє у батька дітей, то як єдно; а як єдно, то як ні єдного. Ном. У його двоє діл. Лебед. у. Почав їх (учеників) посилати по двоє. Єв. Мр. VI. 7.
Двоє́м, нар. Вдвое. Ще двоєм стільки їхати. НВолын. у.
Дво́єчко, чис. Ум. от двойко́. Промов, серце, словечко, як ми любилися двоєчко. Мет. 53. Ой ми любилися, нас двоєчко в парці, тепер розійшлися як сонечко в хмарці. Мет. 63.
Двожи́льний, а, е. Двужильный. Кобила двожильна. О. 1862. IV. 83.
Двої́стий, а, е. Двойной.
Двої́ти, двою́, двої́ш, гл. 1) Двоить. 2) Делать или говорить один раз так, а другой — иначе. Він раз каже так, а раз інак: він сам двоїть. Екатериносл. у.
Двої́тися, ю́ся, ї́шся, гл. Раздваиваться. Змиевск. у.
Двойко́, чис. Двое, пара. Родилося у їх скоро двойко діток — близнята: син і дочка. Рудч. Ск. I. 131. Нас тільки двойко в світі. МВ. Худібчину завів і діток сплодив двойко: карапуза хлопчика та скверуху дівчинку.
Двойле́зний, а, е. С двумя лезвиями. Черниг. г.
Двойни́ти, ни́ть, гл. безл. Двоиться. Двойнить мені у очіх, та й годі. На віщо не подивлюся я, то все двойнить мені. Харьк.
Двойча́тий, а, е = Двійча́стий. ЗОЮР. I. 263.
Дво́кроть, нар. Двукратно. Двокроть до тебе промовляю.
Двоно́гий, а, е. Двуногий. К. Дз. 138.
Двора́к, ка́, м. Дворовый человек. А чоловік ваш, небіжчик, звідки був родом? — З того села, де… дворак був. МВ. II. 35. А хто любить сільські хлопці, а я люблю двораки. Грин. III. 173. Ум. Двораче́нько. КС. 1883. IV. 906.
Двора́нство и пр. = Дворянство и пр.
Двораче́нько, ка, м. Ум. от дворак.
Дворе́ць, рця́, м. = Двірець. Ой на горі дворець карбований, а в тім дворці хлопець мальований. Гол. I. 205.
Дво́рик, ка, м. Ум. от двір.
Двори́ченько, ка, м. = Дворяченько. Ум. от дворяк. Ой поїхав двориченько на полювання, пустив кониченька на попасання… Став двориченько, та став на поміст, приїжджає до дворика, від милої вість. Чуб. V. 774.
Дво́рище, ща, с. Дворище, место, где был двор, усадьба. Із льохів, будинків, стаєнь, із хлопського трупа на дворищі в Рарожинських стала чорна купа. К. Досв. 183. О, панське дворище! бодай нічого доброго в тебе не вступило. МВ. I. 53.
Дворічня́к, ка́, м. Двухлетняя лошадь. Вх. Лем. 409.
Дво́рка, ки, ж. = Двірка. Гол. IV. 467. Їден чобіт на обцасі, а другий на корку; а хто хоче біду знати, най ся візьме дворку. Ой чи дворка, чи не дворка, аби в дворі була, уже ж вона, пане брате, робити забула. Чуб. V. 1067.
Дворня́га, ги, ж. Дворовая собака.
Дворо́вий, а, е. Дворовый. Стор. МПр. 67. Ой у саду вишня, у саду черешня — не любіте, дівчаточка, дворового лежня. Лавр. 58.
Дворо́к, рка́, м. Ум. от двір.
Дворо́чок, чка, м. Ум. от двір. Мил. 141.
Дво́рський, а, е. Дворовый (человек). Дворський чоловік Кіндрат, — усією якраз сім'єю робить він на пана. О. 1862. VI. 62.
Двору́чки, чок, ж. мн. — пресвятої. Раст. Orchis maculata. Лв. 100.
Дворя́дний, дворядо́вий, а, е. В два ряда, двурядный. Вх. Уг. 235. О. 1861. VII. 2.
Дворя́к, ка́, м. = Двора́к. Ум. Дворя́ченько. Став дворяченько да став на поміст, прилітає до дворяка вість. — Здоров, здоров, пане зятю, чужий та не наш, бо вже твоїй миленької на світі не маш. Чуб. V. 366.
Дворя́н, на́, м. = Дворянин. Люблю, мамо, дворянина… казав дворян — любить буду. Грин. III. 656.
Дворяни́н, на, м. 1) Дворовый человек. Дізналися дворяни та панськії козаки. Гол. I. 122. Ой мати криминина, чорні очі в дворянина. Мет. 114.
