Дви́жкати, ся = Двигати, ся.
Движки́й, а́, е́. Удобоподвижный.
Движо́к, жка́, м. Жест, движение. Черниг. г.
Дви́нути, ну, неш, гл. 1) = Двигнути. Ой чи вийду на танець, — від старого буханець в потилицю або в спину, що й ногами вже не двину. Осн. 1861. XI. 2) Отправиться, двинуться. Сам не знаю, чи полицю тесати, чи до дівчини на всю ніч махати, закину я вражу бардину, сам до дівчини на всю нічку двину. Чуб. V. 172. І двинув він (Оврам) звідтіля в гори. К. Св. П. 3) Выстрелить. 4) Ударить сильно. Я як двину її (собаку) зо всього маху навідлі бичем по морді, так вона на місці й перекрутилась. ХС. VII. 451. 5) Выстроить. На хуторі (Максим) зараз же на перше літо двинув будинок, мов панські хороми. Мир. ХРВ. 168.
Дви́хкати, каю, каєш, гл. Колебаться, трястись.
Двихті́ти, хчу́, ти́ш, гл. 1) Колебаться. 2) Трястись. Така гладка: як іде, так аж двихтить. Харьк.
Дві, двох, чис. Имен. пад. ж. р. от два. Две. Дві хаті. Дві нозі.
Двійє́, двійя́, с. = Двійло.
Дві́йка, ки, ж. Двойка в картах.
Двійко, чис. Ум. от двоє. І їх лиш тільки двійко було. Федьк. Грин. I. 203.
Дві́йло, ла, с. 1) Бревно, употребляемое при запряжке двух или трех пар волов вдоль; им соединяются ярма соседних пар. ЗОЮР. I. 76. 2) Железо у сохи с двойным острием.
Двійловий, а, е. Относящийся к двійлу.
Двійля́чий, а, е = Двійловий.
Двійне́сенький, а, е. Ум. от двійний. Як проїхав козаченько да повз ворота, ворітечка двійнесенькі, роздвойтеся. Чуб. V. 776.
Двійни́й, а, е. 1) Двойной. Двійна китайка. 2) Двухстворчатый. Ум. Двійнесенький.
Двійник, ка, м. У сусальщиков и золотильщиков по дереву: листки позолоченного серебра.
Двійни́к, ка́, м. Сорт миски около семи вершков в диаметре. Вас. 181.
Двійня́та, ня́т, с. мн. Двойни, близнецы.
Двійця, ців, с. = Двійнята.
Двійча́стий, а, е. Раздвоенный. Тобі любіша моя псальма, ніж віл на жертву круторогий, ніж тук його серед багаття, і в ратицях двійчастих ноги. К. Псал. 157.
Двійча́тий, а, е = Двійчастий.
Двійчі, нар. = Двічі.
Двілі́ток, тка, м. Двухлетний бык. Вх. Зн. 14.
Двір, дво́ру, м. 1) Двор, место подле дома, обнесенное забором. І в хаті не чуть, і надворі не видко. МВ. II. 8. Ой не по правді, мій миленький, ти зо мною живеш: мимо мій двір, нові ворітечка до іншої йдеш. Мет. 67. Надво́рі. Вне дома. Приходять тоді брати і мати його і, стоячи надворі, послали до нього, кличучи його. Єв. Мр. III. 31. 2) Дом, усадьба. Не плач, небого, що йдеш за нього: нехай плаче він, що бере лихо в двір. Ном. Хоч не сильна, аби двір закрасила. Ном. На конику заїжджає, до двору женчиків займає. Чуб. Стоять нові двори, а в тих дворках новії ворота. Чуб. 3) Двор, высочайшие особы и придворные. Ось ті, що панують у царських дворах. Єв. Л. VII. 25. 4) Дворня, дворовая прислуга. Іде з своїм двором. Ном. Двіре́ць, двіро́к, двіро́чок, дво́рик, дворо́к. Там я ходив через річку до своєї дівчини; в неї двірок біленький, навколо тополі. Чуб. V. 238.
Двіре́ць, рця́, м. 1) Ум. от двір. Стань, матінко, край двірця; іде твоя дочка до вінця. Мет. 173. 2) Дворец. 3) Двіре́ць залізни́чний. Вокзал железнодорожный.
Дві́рка, ки, ж. Женщина, служащая у поміщика, дворовая женщина.
Дві́рня, ні, ж. Дворня. Грин. I. 124. Деруть Рябка мов пір'я, на галас збіглась двірня. Г. Арт. (О. 1861. III. 82).
Двірня́к, ка́, м. Дворовый человек. Мнж. 60.
Двірня́чка, ки, ж. = Двірка.
Двіро́к, рка́, м. Ум. от двір.
Двіро́чок, чка, м. Ум. от двір.
Двірський, а, е. 1) Дворовый. Сільська собака най ся між двірськії не мішає. Ном. № 1314. 2) Придворный. І хилилась уся шляхта під панськую руку, оддавала дітей своїх у двірську науку. К. Досв. 171.
Дві́ста, чис. = Двісті. Мали ми тоді більше як двіста бжіл. Федьк. Пов.
Дві́сті, двохсо́т, чис. Двести. Єв. Мр.
