Вінок/Примітки

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вінок
Максим Багдановіч
Примітки (Михайло Драй-Хмара)
Київ: Державне видавництво України, 1929
 
ПРИМІТКИ
 
Погоня (стор. 40—41).

Стародавньої Литви Погоні. В автографі сам Багдановіч зробив таку примітку до цього віршу: «В старому Вільні на мурі Гострої Брами висічено міського герба — вояків на скачучих конях. Герба цього Вільно отримало ще за часів Великого Князівства Литовського, і зветься він Литовська Погоня».

Лист до Ластовського (стор. 73—75).

Нести в Атени сови. Стародавнє грецьке прислів'я: γλαύκα εις Αθήνας. Сову в Атенах особливо шанували, бо вона була присвячена Атені Поліяс, заступниці міста. Вищенаведене прислів'я повстало тому, що в Атенах була сила-силенна сов. Нести сову в Атени — це значить робити щось зайве й непотрібне.

Не Мері, не Фавст, не цар Борис, а Моцарт і Сальєрі ворушать мозок мій. Мері, Фавст, цар Борис, Моцарт і Сальєрі — персонажі Пушкінових драм: «Пир во время чумы», «Сцена из Фауста», «Борис Годунов» та «Моцарт и Сальери».

Стокато, фуґи. Стокато — музичний термін, що вимагає, уривчастого виконання. Фуґа — бага- тоголоса музична п'єса з однією основною темою, що її повторюють різні голоси.

Тобі несу привіт, о, чарівна Камено. Камена — назва музи у римських поетів.

Впоїв надхненням нас твій струмінь, Гіпокрено. Гіпокрена — чарівне джерело на горі Геліконі в Беотії, що його створив Пегас, ударивши копитом у землю. Біля нього ріс прикрашений величними статуями гай муз, для яких Гіпокрена правила за джерело справжнього надхнення. Чарівна властивість цього джерела полягала в тому, що всякий, хто пив із нього, міг говорити віршами.

Александрійський (вірш) — вірш, писаний шестистопним ямбом з цезурою після третьої стопи.

Еребус — у грецькій мітології тьмяна й хмурна частина підземного світу.

In rebus musarum — буквально значить: у справах муз, тобто в поезії, в мистецтві.

Епістоли. Епістола — посланіє.

Кволий я, але мене чарує (стор. 78).

Мудрий, радісний, ясний Анакреон. Анакреон — знаменитий грецький лірик із Теоса в Іонії, що жив у VI–V сторіччі перед Христом. Підпадаючи під настрій, звичайний для розкішних дворів самоських та інших тиранів, Анакреонових патронів і заступників, він не висловлює серйозного морального погляду на життя, а живе теперішнім, ставлячись до всього, що оточує його, легко й безтурботно. Любов і вино, танок і веселощі — улюблені сюжети Анакреонових пісень. Ці пісні вславилися своєю витонченістю, але їм бракувало високого зльоту думки й слова. Віршові розміри Анакреона також відбивають іонійську випещеність.

В старому саду (стор. 83).

Розкішний сад, такий, як у Ватто. Антуан Ватто (1684—1721) — знаменитий французький художник, картини якого говорять умовною мовою про щасливе людство серед прекрасної природи. Представники думки XVIII сторіччя вбачали ідеологічний зв'язок Ватто з віджилим, застарілим світом. Про Ватто були вже забули, а в 70-х рр. минулого сторіччя його знову відкрили Ж. та Е. Гонкури.

Здивованний, що в мене не Парні. Еваріст Де-Парні (1753—1814) — відомий французький поет, член Академії. До революції був дуже багатий, після ж революції став злидарем, що жив з мізерних літературних заробітків. У першому його збірнику «Poésies érotiques» переважає елегійний настрій, за що його Вольтер назвав французьким Тібулом. Дальші твори Е. Парні мають еротичний характер із значною домішкою цинізму. Проповідуючи епікурейський погляд на життя, поет переважно оспівував у своїх віршах різні фривольні пригоди та тілесні розкоші. З російських поетів його наслідували Пушкін, Батюшков, Крилов, Давидов, Вяземський та ін…