Книга пісень (1892)/Блідий осінній місяченько…
| ◀ Чого тобі треба, слёзино?… | Книга пісень Поворіт до дому Блідий осінній місяченько… пер.: Максим Стависький |
На дворі негода страшенна… ▶ |
|
Блідий осінній місяченько
З-за хмар на землю визирав;
На цвинтарі один самотний
Поповий тихий дім стояв.
Святе письмо читала мати,
Дивився пильно син в вікно,
Дочка молодша говорила,
Хоч спали старші всі давно:
„Ой Боже, як досадно, сумно
Оці всі дні у нас текли!
Хоч би кого ховали люде,
Ми подивитись би пішли“.
Сказала мати між читанням:
„Забула, доню ти моя,
Від похорону твого батька
Ховали трёх до сего дня.“
Дочка найстарша позіхнула:
„До графа завтра я піду,
Він сріблом-золотом засипле
Свою коханку молоду.“
А син промовив, усміхнувшись:
„Піду до хлопців я в корчму;
Вони робить уміють гроші,
Я в них науку перейму“.
Єму святую книжку мати
В обличчя кидає худе:
„Нехай, розбійнику, на те́бе
Грім божий з неба упаде!“
Всі чують, стука хтось в віконце
Рука киває йім бліда, —
В вікно у рясі довгій, чорній
Суворо батько погляда.
М. С.