Книга пісень (1892)/Гадають усі, що я сохну…
| ◀ На дворі негода страшенна… | Книга пісень Поворіт до дому Гадають усі, що я сохну… пер.: Леся Українка |
Рученьки твоі біленькі… ▶ |
|
32.
Гадають усі, що я сохну
Та вьяну в коханні-журбі,
Так люде гадають, — нарешті
І сам я гадаю собі.
Ти, любко моя винозора,
Скажу тобі тільки одно: —
Мені те кохання безкрає
Розшарпало серце давно.
В своїй одинокій хатині
Собі я кажу се не раз, —
Як тільки-ж тебе я побачу,
Зникають слова мої враз.
Вже, певне, слова мої щирі
Тримає злий янгол який;
Ох, я через янгола то́го
Тепер безталанний такий!
Л. У.