Листи до братів-хліборобів/I/Лист 12
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| ◀ Лист 11: »Державно-національне будівництво« української республіканської демократії, яка мала замало золота, щоб купити злобу і темноту | Листи до братів-хліборобів Частина I Лист 12: Кошти цього »будівництва« заплатив своєю руїною український хлібороб |
Лист 13: Кілька ілюстрацій, як ставилась українська демократична інтеліґенція до українських хліборобів тоді, коли вона »будувала державу« і »відроджувала націю« ▶ |
|
Не сотворивши досі одної, всю українську націю, всі її класи обєднуючої ідеї і справу свою через те програвши, може намагається тепер демократія українська, після гіркого досвіду, таку обєднуючу національну ідею сотворити?
До українських большовиків українська демократія, що все береться рятувати Европу від большевизму, з природи річей мусить ставитись вороже. Ще більш вороже вона мусить ставитись до них з мотивів унутрішніх, конкуренцийних. Але большовики для демократії конкурент енерґійний і дуже небезпечний, бо без їхньої піддержки та їхньої симпатії вона політичний нуль — вона ніщо.
Єдина реальна соціяльна сила, що демократію українську як піну инколи підкидає вгору, це здеклясоване, здеморалізоване, дійсно покривджене й на все й уся озлоблене малоземельне й безземельне селянство. Та сила в усіх демократіях іде завжди за політичним та соціяльним максималізмом і конкурувати тут з большовиками наша демократія не може. Але тієї сили доконче потребуючи, вона мусить весь час із нею кокетувати й то так, щоб зверху ті кому треба думали, що Демократія може оті незадоволені селянські маси вдержати, й навпаки — маси ці щоб думали, що вона за них до загину стоїть. В тім ключ до розвязаня цілої української демократичної політики.
Всіж такби сказати росходи отакої національної політики мусимо заплатити ми, свідомі національно українські хлібороби-гетьманці, бо в нації по демократичним методам зорґанізованій ми не єсть „найзлобніщі й „найтемніщі“ й тому ніякої небезпечної демократичної народньої опозіції проти правлячої демократії зорґанізувати ми не здатні і як конкуренти для демократичної влади ми не страшні. А коли до того за нами не стоїть ні антантський міжнародний капітал-переможець, ні Польща, ні Росія, то власне нашим коштом можна й народ із низу вдовольнити й начальству зверху догодити.Бо коли частина наших земель під видом „некультурних“ хазяйств буде роздана найбільш неспокійним селянам, то це заспокоїть „народ“. А коли друга частина під видом „культурних хазяйств“ — які українська демократія присягається зберегти в цілости й непорушности — буде „соціялізована“, а потім передана в аренду міжнароднім акцийним цукроварняним підприємствам, то антантський капітал тільки на цьому виграє, бо замість із твердим українським „куркулем“ і „кулаком“, він матиме діло з урядом симпатичної молодої республіканської держави. Щож до того, як треба говорити з урядами не тільки молодих недосвідчених і симпатичних, але навіть старих і вибагливих республік — то ціх панів із акцийних товаристь просвіщати не треба. Вони самі — найбілшими республіканцями й демократами будучи — по цьому ділу спеціялісти.
Отже поки українського хлібороба ніхто з сильних мира цього не боронить і поки він сам тільки ще думає до своєї власної хліборобської самооборони взятись, то вся так би сказати честь, політичний і національний провід та де-які матеріяльні блага при будуванню Української Народньої Республіки спочивають у руках української демократії, а всі кошти цієї будови своєю особою й кешенею платить він — український хлібороб! А позаяк така роля йому не зовсім подобається і він од часу до часу пробує-покищо легенько, протестувати, то тому він, хоч і Українець, єсть найбільший ворог для української демократії. Ворог, якого во ймя істнування української демократичної нації треба знищити й до тла іскорінити.
Так виглядає обєднуюча загально національна українська демократична ідея.