Перейти до вмісту

Листи до братів-хліборобів/I/Лист 19

Матеріал з Вікіджерел

Крім того історія всіх республік усього світу, що повстають із революцій проти аристократичного монархічного ладу, вчить, що тільки ті з поміж них можуть якийсь час вдержатись, котрі — при допомозі так чи йнакше, в инших соціяльних формах відродженої, не здеґенерованої частини старої аристократії — зуміють захопити в свої руки старий адміністративний апарат і більшу частину армії. Старий монархічний адміністративний апарат істнує й по сьогоднішній день у Франції; весь старий апарат зістався в Німеччині й від нього в великій мірі доля Німецької Республіки залежить; весь австрійський апарат зістався в Чехії й непорозуміння з Словаччиною поясняються найбільше тим, що там адміністративний апарат инший, угорський; всі державні клопоти польські випливають із того, що Польща має три ріжні адміністрації; а чи моглаб удержатись совітська Росія, колиб у большовицьких рядах не опинився in corpore ґеніяльний і досвідчений старий російський жандарм.

Патріотична державно-національна ідея в самих найріжнородніщих соціяльних формах, і війна за цю ідею — ось спосіб, якого кожна нова революцийна орґанізаторська недеструктивна сила, коли вона часово навіть „демократичні“ зовнішні форми приймає, мусить уживати для опануваня старої адміністрації й армії. Війни за свободу й Наполєон, це підстава сучасної Французької Республіки. Війна за поширеня польської „цивілізацийної місії“ на Сході, це одинока сила, якою держиться Пілсудський і Польська Республіка. Війна за світове значіння Росії, за возстановленя її сили й єдности — це ідея, що обєднує Лєніна, Брусілова й Куропаткіна й дає всю міць і розмах совітській Республіці Російській.

Без частини старої аристократії, що прибірає для своїх революцийних цілей инші соціяльні форми, але заховує весь свій давній аристократичний, творчий будуючий дух — повстання ніякої республіки на руїнах монархії неможливе. Така революцийна аристократія французька віддала всі свої орґанізацийні здібности Наполєонові. Революцийна частина польської шляхти, сотворивши бойову аристократичну „польську партію соціялістичну“, дала Польській Республіці Пілсудського й польську армію, до якої згодом уся польська аристократія пішла. У нас такою аристократичною революцийною орґанізацією моглаб була стати стара Революцийна Українська Партія, коли-б згодом вона радикально не здемократизувалась. Та мабуть і Улянов не бувби Лєніном, колиб у його жилах і в жилах його ідейних помішників — Чичеріних, Бухариних, Калініних, Камєнєвих (начальник головного штабу — не Нахамкес) — не текла кров старого московського служилого дворянства, що опричниною й терором врятувало й відбудувало московську державу за Грозного, за „смутного времени“, за Петра Великого — рятує й відбудовує й тепер під прапором большевизму по раз четвертий…

Деж наш аристократичний і монархічний лад, що виховавби для будучої Української Народньої Республіки армію, адміністрацію й ідейних проводирів? Богдан Хмельницький помер, не встигши виконати свою найбільшу ідею: сотворити наслідственну владу гетьманську й уґрунтувати українську монархію. Після його смерти з початку на короткий час фактично, а потім на цілі століття „ідейно“, запанувала українська демократія. А тепер? — Була знов спроба, зроблена Гетьманом Павлом Скоропадським, відродити козацькі гетьманські традиції, але ця спроба не вдалась і знов українська демократія, як і давніще під час „руїни“, святкує свою повну перемогу.

***