Листи до братів-хліборобів/I/Лист 25

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Алеж демократична й республіканська наша нація ніколи на монархію не пристане — так скажуть наші свідомі Українці-демократи. Чи дійсно вірна оця лєґенда про демократичність і республіканство нашоі української нації?

Коли возьмемо минуле наше життя в цілому, то побачимо, що кожна українська республіканська демократія бувала в кінці кінців українськими руками повалена і знищена. В тім власне й траґедія, що сучасне свідоме українство причепило себе до традиції тих, кого завжди в минулому наша нація після завзятої внутрішньої боротьби з посеред себе викидала.

„Це тому, що вони були за мало ліві й за мало за народ стояли“ — так пояснюють той факт наші сучасні республіканські демократи. Не знаю, чи можна зробити щось більше „лівого“, як це зробили давні провідники наших демократичних ґруп знищивши наприклад і до тла зруйнувавши під гаслом „оборони черні й народа“ всю стару козацьку Україну. І чому, як що вони й дійсно були „за мало ліві“, народ наш ішов у кінці власне за „зовсім правими?“.

Бо факти нашої історії говорять, що істнували ми як велика держава й як велика нація за Великих Київських Князів і упали з упадком князівської влади. Після нашого першого „лихоліття“ пристали ми до Литви й Польщи тоді, коли там була сильна монархічна влада й підняли повстання проти Польщи тоді, коли там влада Короля ослабла, та запанувала шляхецько-республіканська демократія. Державою й нацією стали ми знов за Гетьмана Богдана, що єдиний із посеред Гетьманів був не тільки на словах а й наділі „самодержцем руським“. І не виконавши його заповіту, не сотворивши після його смерти власної наслідственної монархії, після послідньої спроби Гетьмана Івана Мазепи стати „самовладним князем в Україні“, перехилились ми цілою вагою — власне маси народньої — на бік монархії московської, проти якої підняли всенародне повстання тільки тоді, коли Царя в Петербурзі не стало. Трудно втім усім бачити врожденне демократичне республіканство.

Всякий же соціяльний фермент: дейнеччина, гайдамаччина, коліївщина, опришківщина — це не демократичне республіканство. Це часові явища, що як скоро приходять, так скоро згоряють і зчезають. На такім „демократичнім“ фундаменті ні нації ні держави будувати не можна. І тепер з хвилею, коли земельний голод нашого селянства буде заспокоєний, з хвилею, коли він дістане „купчу“ й знов почне коло своєї землі поратись — його революцийна й республіканська отаманщина зникне як роса, а зостанеться та сама вічна психольоґія господаря-хлібороба, однакова від Рюрика й до сьогоднішнього дня.

І що буде, як у цей день поверненя до праці, все „українство“ — поняття незалежного національного індивідуального життя — буде звязано з поняттям більш або менш соціялістичного демократичного республіканства? Що буде, як одночасно Москва, пройшовши через свою соціяльну революцію й нову державу, та нову міцну аристократію сотворивши, заведе у себе лад, селянській психольоґії й потребам відповідаючий?

Що це не буде демократична народня республіка, показують усі дотеперішні події, що перемогу диктаторській єдиноличній недемократичній владі скріз і в Московщині й на Україні дали.

Що буде врешті, коли, так як і перед двома століттями, народ наш від московської держави одержить оту „купчу“ і лад, і порядок? Тоді це дало нам національний занепад на два століття, тепер це може знищити нашу націю на віки.

Селянська, така сама як і ми, Норвегія, відділившися від Швеції, завела у себе по дуже короткім республіканськім істнуванню монархічний лад. Бо тільки свій власний монархічний лад забезпечував її від повороту назад до монархічної Швеції. Крім того — як писалося в тодішній пресі — хотіла Норвегія бути монархією а не республікою тому: 1. щоб воскресити власну стару національну традицію, 2. мати внутрішній мир і спокій, 3. придбати через монарха потрібні звязки в Европі й 4. мати дешеву адміністрацію, бо республіканських бюджетів селяне норвежські приймати не хотіли.

Може подібні міркування малиб де-яку підставу й у нас. Може крім тисячи инших причин, що оборонці монархічного ладу в Европі приводять для націй західно-европейських, ми б мали ще другу тисячу причин власних, політичного, культурного й реліґійного характеру, що у нас за монархією, а не республікою промовляють. Не маю змоги тут усіх їх перечисляти, але думаю, що й вище сказаного досить для того, хто, особисті симпатії та антипатії в сторону відклавши, захоче спокійно й чесно про будуччину України подумати. І коли він дійсно патріот, коли він дійсно душею за зруйновану націю нашу боліє, то може цей патріотизм здержить його од розбивання й нищеня послідніх українських резервів і руйнування надій на Трудову Монархію Українську, що, на нашу думку, одна тільки зможе сильну й незалежну Державу нації нашій дати.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1931 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.