Листи до братів-хліборобів/I/Лист 28
 |
|
 | ||
| Як допомогти й отримати допомогу під час війни |
| ◀ Лист 27: Класова боротьба, як джерело вічного відновлюваня аристократії | Листи до братів-хліборобів Частина I Лист 28: Чотире теоретичні питання до українських большовиків, адресовані до тих між ними, хто творить нову творчу українську пролєтарську аристократію, а не до тих, хто відроджує нашу стару демократичну руїнницьку Брюховеччину та збирається відограти на Україні деструктивну ролю найспритніщих аґентів інтернаціонального фінансового капіталу |
Лист 29: Чотире теоретичні питання до українських большовиків, адресовані до тих між ними, хто творить нову творчу українську пролєтарську аристократію, а не до тих, хто відроджує нашу стару демократичну руїнницьку Брюховеччину та збирається відограти на Україні деструктивну ролю найспритніщих аґентів інтернаціонального фінансового капіталу ▶ |
|
Трудно наразі зорєнтуватися, чи цей наш новий український большовизм це дійсно класовий пролєтарський рух, що в стані прискорити на Україні появу нової творчої аристократії — чи це просто прихильники російського большевизму, наші самі крайні народолюбці-демократи. Коли це дійсно орґанізація українського пролєтарського класу, то будемо надіятись, що як російський большовизм, усунувши здеморалізовану демократію й здеґенеровану частину старої аристократії, повертає Росії світовий вплив і значіння, таксамо український большовизм верне Україні державну незалежність і дасть нації нашій нову міць, занапащену в довгих демократичних добах нашої історії.
Але коли це тільки крайні демократи, тоб то найнижча демократична формація, що від инших відріжняється тільки ще більшим народолюбством і орієнтацією не на соціялістичну Польщу, а на большовицьку Росію, то це найнебезпечніща зо всіх українських демократій. Бо в протилежність до безсилої навіть у своїй деструктивній роботі демократії польонофільської, вона для тієїж самої демократичної руїни може використати сильні антипольські й москвофільські інстинкти наших народніх мас. Це в такім разі відроджена Брюховеччина тільки в ще гірших і небезпечнійших формах, що нашім народнім масам готує таксамо нову національну й економічну неволю, а їх провідникам ту саму ролю московських „розлаґателів“ і аґентів.На превеликий жаль новий рух виступає анонімно. Про призвища, про живих творчих людей можна тільки здогадуватись. Говорять і деякі ґазети пишуть, що до „Радянського бльоку“ належить професор Грушевський. Спростовання не було, отже тому дозволяю собі призвище професора Грушевського зачитувати, пригадавши одночасно те, що він писав на весні 1918. року про „Кінець московської орєнтації“:
„Я вважаю“ — цитую слова цеї статті — „визволеня від „песього обовязку“ супроти Московщини незвичайно важним і цінним. Роздумуючи над цим моментом я думаю, що недаремно пролилася кров тисяч розстріляних українських інтеліґентів і молоді, коли вона принесла, чи закріпила духове визволеня нашого народу від найтяжчого й найшкідливіщого ярма, яке може бути: добровільно прийнятого духового чи морального закріпощеня. Я скажу різко, але справжніми словами: се духове холопство, холуйство раба, якого так довго били по лиці, що не тільки забили в нім всяку людську гідність, але зробили прихильником неволі й холопства, його апольоґетом і панеґіристом… Таким холопством вважаю ту вірність, ту служебність не за страх а за совість, глибоку й непобориму, поколіннями виховану, яку українське громадянство виявляло, в одних частях меньше, в инших більше супроти державних, культурних і національних інтересів Росії й великоруського народу.“[1]
Таких слів на вітер не говориться. Отже будемо разом із професором Грушевським надіятись, що кров найкращої української молоді під Крутами не пролилась даром, що народ наш уже до добровільного рабства не поверне й що „Радянський Бльок“ це не відроджена холопська Брюховеччина, а нова творча течія найкращого, принаймні в своїх власних очах, отже значить аристократичного по своїй природі українського пролєтарського класу.
- ↑ М. Грушевський: „На порозі нової України“ Стор. 10.