Листи до братів-хліборобів/I/Лист 30

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

*  *  *

„Той, хто сфабрикував утопію, призначену на те, щоби ущасливити людство, вважає себе посідачем права власности на свій винахід. Він думає, що ніхто краще від нього не може прикласти до практики його системи. Він уважавби за річ дуже нерозумну, колиб його література не принесла йому державної посади. Але ми абсолютно нічого не винайшли, ми навіть твердимо, що не істнує нічого до винайдення “[1]

Навівши на прикінці ці слова нераз вже цитованого мною великово ідеольоґа синдикалізму Сореля, прошу читачів цього листа мене до таких фабрикантів соціяльних утопій — про яких говорить Сорель — не причисляти. Думок своїх не опатентовую, бо вони не мої. Вони тільки сформуловані мною, а виніс я їх з того оточення, серед якого я виріс, з того хліборобського класу, до якого душею й тілом належу, і який так мусить думати з хвилиною, коли знов національно-українським стає. Тим паче ними до ніякої посади державної дороги собі не промощую. Я нічого нового не винайшов і вважаю, як і Сорель, що в справах суспільних, в справах нації, нема нічого до винайдення. Есть — думається мені — одно й тільки одно ірраціональне громадське життя; єсть понад ним більше або менше наближені до дійсности спроби розуміння того життя, його найблищих тенденцій, його найблищого розвитку; єсть врешті в кожнім з нас зі способу його класового життя й праці випливаючий громадський інстинкт, що примушує за своє таке а не инше розуміння будуччини цілої громади, за свою громадську ідею боротись і її силою праці духової та фізичної в поток ірраціонального громадського життя вводити.

Трьох синів рідних має сьогодня наша мати — спільна наша людська громада — Україна: хлібороба-гетьманця і неомонархіста, більш або менш соціялістичного інтеліґента-демократа й республиканця, і пролєтаря-большевика та інтернаціоналіста. Мати наша тяжко хвора. Всі сини її поріжнені, кволі, слабосилі й сильної, обєднуючої їх всіх національної ідеї вони досі для громади своєї сотворити були не в силі.

Тільки один інстинкт любови сина — громадянина до матери — громади може подиктувати нашому розумові, те що до врятування України, для зорґанізування нашої громади в націю потрібно. Наша власна нами ж кожного дня творена будуччина покаже, чи був взагалі за наших часів на Україні отой український національний громадський інстинкт і з окрема — у кого з синів України любов до матері — у кого з нас національна ідея українська — була найглибша й найсильніща.



Примітки[ред.]

  1. G. Sorel: Réflexions sur la violence. 4-me édition, p. 51.


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1931 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.