Листи до братів-хліборобів/I/Лист 7

Матеріал з Вікіджерел
***

Коли відродженя націй відбувається без національного ідеалізму, без любови до цілої нації в усіх її класах і групах, без того ідейного національного пафосу, того ідеалістичного захопленя образом повної волі й незалежности нації, що йшло в парі з відродженям усіх европейських народів, то в наслідок того з самого поняття нації викидається весь його живий творчий зміст. Остається тільки форма — мертва шкарлупина без зерна.

„І вигадалиж буржуї прокляті. Поддєлуються под мужицький разговор і думають, що ето комусь інтересно“ — В тих майстерно підхоплених Винниченком („Між двох сил“ — драма) словах відбилась уся реакція народньої психольоґії на оту обкарнану, „соціялізовану“ й у єдиний російський революцийний фронт утиснену національну ідею. Ніякої лєґенди, ніякого образу, що захоплював би чутку селянську душу. Замість патріотизму героїчного, патріотизму посвяти, патріотизму любови, ми витворили ніде в світі не виданий якийсь патріотизм меркантильний з розцінкою на земельну валюту. Досі принаймні не було відомо, щоб якась нація відроджувалась під гаслом прирізки землі. Ірландці, наприклад, у яких питання аґрарне в тисячу разів гостріше від нашого, та й то обєднуються всі не коло гасла „бий льордів і хапай землю“, а під державно-національним гаслом „Home Rul'y“. А у нас за Україну давали десятини.

Один мій знайомий політик довго морочився над статистикою, щоб вирахувати, скільки треба дати селянинові землі, щоб його задовольнити й у той спосіб патріотизм національний у ньому розбудити. Радиться він раз у цій справі й зі мною. Про суть патріотизму вже з ним і не говорю, знаючи з гіркого досвіду, що це справа безнадійна, питаю тільки: „а як будете давати даром, чи по купчій?“ — Аж підскочив мій знайомий: „Розуміється, даром!“ — „То знаєте — кажу — мабуть як тому дякові з побрехеньки — коли даром і з закусю — так до безконешности“. Всеж таки такса була врешті знайдена, але позаяк вона була оперта на правдивій статистиці, то розуміється була ріжна.

С-д. приміром віддавали всі землі по над 40 десятин; с-фи здається по над 60, с. с. не пригадую, а с-ри, так ті за голоси на український список N I віддавали всю землю з лісами, водами й нетрями. Але й цього було за мало. Де-які селяне на це заявляли, що коли земля буде їм уся, але при тім нічия, то б то „казьонна“, то їм кривдно буде на ній без „жалування“ працювати, адже робітники на казьонних залізницях ось яке жалування велике мають та ще й „забастовки“ роблять, „прибавки получають“, а тут тобі тільки „вся земля всім“, а „пользи“ з того ніякої. Не знаю, чи була якась фракція ес-ерів, що до „всеї землі трудовому народу“ ще йому й „жалування“ державне обіцювала, але що це деякі аґітатори мусіли на власноруч робити, це напевно. І досить було появитись якійсь новій українській партії, як зараз перше питання: скільки десятин, як і коли. Хвиля демаґоґії, як лявина котилась із верху в низи, ширячи скрізь спустошеня й деморалізацію. І ці, що стояли на горі й перші грудочки кидали, думали, що в той спосіб будується держава і нація.

Цей національний меркантилізм глибоко розложив і здеморалізував усю без винятку нашу націю. Україна — десятина… Бери й бий! Не дай і бий! Тому Центральна Рада, братаючись із Керенським, видала свій знаменитий третій універсал і пустила з димом усю цивілізацийну хліборобську працю на Україні. Тому „земельні собственники“ раділи, коли Німці розігнали Центральну Раду. Тому послідній кабінет міністрів за Гетьманщини пішов на вудку провокаторів і проголосив федерацію. Тому Директорія, піднявши повстання проти Гетьмана, розвалила свою власну українську державу і т. д. і т. д.

Нації творяться перемогами, або нещастями психольоґічно спільними для всіх членів одного національного колективу. Де наші спільні перемоги й де наше спільне горе? Гетьманці вважають за винуватців руїни всяких українських соціялістичних демократів, авторів братання з Керенським, третього універсалу і провідників повстання. Демократи думають, що все зло пішло від гетьманців, що розігнали Центральну Раду. Почавши повстання проти Гетьмана разом із українськими большовиками й Галичанами — всі вони в кінці пересварились. Большовики думають, що справа програна тому, що народові зрадили демократи, а демократи думають що через здеморалізованя народу большовиками. Наддніпрянці всю вину складають на Галичан за те, що вони передались до Деникина, а Галичане на Наддніпрянців за те, що ті передались до Поляків…

Побили себе ми самі. Ідеї, віри, лєґенди про одну єдину, всіх Українців обєднуючу, вільну й незалежну Україну провідники нації не сотворили, за таку ідею не боролись і тому розуміється така Україна здійснитись, прибрати реальні живі форми не змогла.

Натомість сотворила українська інтеліґенція ідею про залежну від перемоги тієї чи иншої сторонньої сили і з ціми сторонніми силами обєднану, а внутрі розєднану й непримириму в собі Україну, і таку роспорошену, здеморалізовану націю українську ми тепер маємо. Єсть нова руїна національна зі старим поділом на ріжні орєнтації зовні, з безнадійною й безвихідною боротьбою бувших бідних і бувших багатих унутрі.

Безнадійна й безвихідна ця наша внутрішня боротьба тому, що якби вдалось навіть сучасне покоління бувших багатих чи багатших (бо де критерій і мірило для багатства взяти) знищити, то куди дінуться ці міліони, що провідники бідних при цій оказії награбували. Хіба нема таких наївних, що вірили-б, що ці міліони будуть пожертвувані разом зо „всею землею трудовому народу“. Повстає отже нове покоління багатих, що від старого ріжнитиметься тільки тим, що не матиме вже ніякої культури, ніякої традиції, крім хіба злодійської, й буде своїх награбованих міліонів з такою самою завзятостю, з якою перед тим робило революцію, боронити. Таких прикладів повно в історії людства.

Або цілковита зміна соціяльного ладу на цілім світі, — знищеня самої можливости нерівного поділу багацтв, або — як що така соціяльна революція не можлива — міжкласовий компроміс во ймя ідеї держави й нації, і жертва кожного класу для спільної ідеї нації. Иншого виходу з цього становища нема.

Соціяльна пролєтарська революція для збудування нового соціяльного ладу, або всенаціонально-всекласова революція для збудування спільної й усім класам потрібної держави й нації. — Все, що посередині, це політично й економічно: грабіж, а ідеольоґічно: фарисейство й деморалізація. Тільки на ідейно й морально чистих підставах може народитись нова творча національна українська віра.

Чи дійсно така творча нова віра українська повстає?