Листи до братів-хліборобів/III/Лист 15

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

15. Волхви, жреці, знахарі, астрольоґи, маґіки, ворожбити, кудесники і т. п. матеріяльно непродукуюча інтеліґенція примітивних націй могла дійсно правити націями, водити їх на війни і походи тільки доти, доки ці нації, кочуючи, не сіяли та не жали і вірили, що боротись з природою та з иншими людьми можна перш за все заклинаннями та доступним лише ученим інтеліґентам умінням здобути собі допомогу ріжних надприродних сил.

І правління цієї тодішньої інтеліґенції трівало лише доти, доки не появився перший плуг, перша найпримітивніща фабрика зброї і доки перший озброєний цією кращою фабричною зброєю хлібороб не розігнав і не розторощив підюджені своїми маґами, але не добре озброєні, не звязані з землею та не зорґанізовані своєю хліборобською працею на землі, ріжні кочові або напів-кочові народи. З того часу, коли ці народи самі перейшли до осілого хліборобського життя, волхви, жреці, маґи, заклинателі перестали правити ними, а замість того стали вони виконувати єдино їм належну і доступну ролю: морального і духовного проводу тодішніх примітивних, але вже осілих, хліборобських націй. І цею своєю дійсно інтеліґентською духовною працею стали вони допомагати правити тим, хто своїм мечем і своїм плугом здобув собі реальну матеріяльну силу для правління націями. Скрізь на цілім світі, державний орґанізацийний апарат осілих хліборобських націй був сотворений не словесностю таких чи инших здеклясованих інтеліґентів, а кровю, працею і розумом тих, що володіючи мечем і плугом, володіли реальною матеріяльною силою серед своїх націй.

Але боротьба за світську політичну владу між матеріяльно непродукуючими інтеліґентами і озброєними продуцентами все від часу до часу вибухає з великою силою і пізніще в історії осілих хліборобських націй. Основна причина цієї боротьби завжди одна і та сама: велике матеріяльне збагаченя націй під проводом і правлінням, володіючої засобами війни та продукції, дійсної національної аристократії.

Число здеклясованої інтеліґенції, тоб-то число людей в нації, не зайнятих війною та обороною нації і не зайнятих витворюванням матеріяльних, необхідних для життя цінностей, зростає сильно в націях всякий раз тоді, коли ці нації багатіють, тоб-то під проводом своєї продукуючої і воюючої національної аристократії нагромаджують таку силу багацтв, що ці нагромаджені багацтва звільняють велику частину людей в нації од обовязку війни і матеріяльної праці, та дають їм змогу віддатись всяким свобідним, не звязаним ані з війною, ані з продукцією професіям.

І доки ці, звільнені від обовязку війни і матеріяльно-продуктивної праці, інтеліґенти творять не матеріяльні а духові цінности націй, доки вони служать нації чи то словом (як інтеліґенція духовна) чи то ділом (як вишколені фаховці: адміністратори, лікарі, техніки, толкувателі законів і т. д.) — доти вони допомагають пануючим воякам і продуцентам, тоб-то дійсній національній аристократії, найкраще виконувати своє завдання орґанізації нації, доти роля інтеліґенції це одна з найбільше почесних ролей в нації: роля духовників і фахово-освічених помішників національної аристократії.

Крім того в постійнім процесі боротьби між конструктивними і деструктивними течіями в нації — процесі, якого суть ми вже вище заналізували — тій здеклясованій інтеліґенції, що рветься до проводу в політичнім життю нації, припадає роля ідейних вождів опозиції; вождів тих нових, витворених економічним життям нації, громадських сил, які незадоволені методами правління і орґанізації дотеперішньої національної аристократії. Така здеклясована, не володіюча засобами війни і продукції, не звязана своїм способом життя ні з яким класом, а через те не маюча нічого до страченя і тому більше вражлива на всякі несправедливости громадського життя, інтеліґенція, що рветься до влади, все зосередковує свою політичну діяльність на найбільше покривджених і найбільше незадоволених правлінням тієї чи иншої національної аристократії частинах нації. І там, де в своїх методах правління і орґанізації національна аристократія робить помилки і зловживання, там де ці методи не доростають вже до нових потреб матеріяльного життя нації, там — одно слово — де з правління національної аристократії росте незадоволеня витворених під пануванням цієї аристократії нових громадських сил, там зараз появляється здеклясована інтеліґенція в ролі вождів і орґанізаторів оцих незадоволених елєментів нації. І коли її опозицийна і критикуюча роля, завдяки добрій орґанізації національної аристократії, викликає лише потрібні реформи з боку тієї правлячої аристократії і коли інтеліґенція своєю політичною орґанізацією опозицийних елєментів допомагає до народженя нових верстов аристократії з посеред незадоволених було правлінням старої аристократії нових продукцийних класів, то тоді ця ідейна політична праця інтеліґенції не приносить шкоди нації, навпаки, вона дає той необхідний і нормальний фермент, який піддержує життя і розвиток націй.<ref>Між иншим варто зазначити цікаву увагу відомого письменника професора Роберта Міхельса, що в правових західно-европейських монархіях, де міністри призначались Монархом, а не вибірались із парламентської більшости, ідейний рівень провідників соціялістичних партій був значно більший і зрадництво та корупція міні ними були розвинені значно менше ніж в краях, де ці провідники могли ставати міністрами, завдяки своїй зручній парляментській політиці./ref>

Словесне шарлатанство і руйнуюча політична роля здеклясованої інтеліґенції в життю націй починається допіру з хвилиною, коли ця інтеліґенція — замість критикувати старих правителів або вчити і орґанізувати нових — намагається сама правити націями; коли вона в цім правлінні займає місце заляканих нею вояків і продуцентів; коли вона сама, не маючи потрібної за для цього матеріяльної сили, намагається стати національною аристократією.

В корінні цього політичного руїнництва здеклясованої інтеліґенції лежить звичайна людська хиба перемішування причин з наслідками. Будучи твором і наслідком збагаченя націй та інтензивного економічного життя, сотвореного мечем, плугом і фабрикою національної аристократії, інтеліґенція думає, що це вона і видумані нею всякі словесні »наукові теорії поступу« являються творцями того життя і що тому їй, посідаючій секрети »соціяльної науки«, належиться провідна, керуюча роля в життю націй. І коли стара національна аристократія даної нації — старі вояки і продуценти — настільки вже отупіли, ослабли, здеморалізувались і вже настільки здеґенерувались, що вони здатні вірити і піддаватись словесним теревеням кандидуючих до політичної влади інтеліґентських маґів — а з другого боку, коли цими теревенями захоплюється так само нова аристократія, яка допіру народжується з нових заволодіваючих засобами продукції класів і яка ще проходить наївний період дитинства та прорізування перших зубів — то на чоло націй в таких історичних моментах висуваються політики і орґанізатори з посеред непродукуючої і невоюючої зброєю, але зате воюючої словом, пишучої і балакаючої інтеліґенції. З тієї хвилини і до часу возмужания нової аристократії, починається період остаточної деморалізації старої національної аристократії, деморалізації правлячої інтеліґенції і деморалізації цілої нації, період деморалізуючого правління тих, що — не маючи необхідної для всякого правління своєї власної матеріяльної сили — тільки підступом, дурисвітством і брехнею можуть правити націями.

Страшний моральний упадок і руїна західно-европейських націй в середніх віках ішли в парі з бажаннями тодішньої інтеліґенції, зорґанізованої в реліґійній орґанізації католицької Церкви, захопити в свої руки світську владу і, усунувши здеґенероване феодальне лицарство, стати скрізь на його місце правлячою національною аристократією. Але довга боротьба між Папами та Імператорами, хоч мала свої Каносси, всеж-таки закінчилась перемогою Імператорів в світі реальному і великим моральним відродженям католицької Церкви та перемогою тодішньої інтеліґенції в світі духовному. Імператори — вожді відроджених вояків і продуцентів — стали знов правити націями, а духовна інтеліґенція, переконавшись, що її влада »не от мира сего«, стала знов творити ті найвищі людські духовні і моральні цінности, які одні, поруч машин, одріжняють людину од звіря і здержують Імператорів, вояків і продуцентів, щоб вони зі своєю матеріяльною силою, забувши мораль, не повернули людства назад до стану, в якому жили колись в пещерах наші предки. Чесні і моральні, очищені од бажання захопити світську матеріяльну владу, духовники та моральні цензори Імператорів, вояків і продуцентів принесли своїм націям добро, тоді, коли воїнствуючі єпископи, які при допомозі ними збунтованої, ними зфанатизованої і ними обдуреної середневічної черні хотіли зайняти місце правителів націй, нічого крім зла і крім руїни по своїх безплодних змаганнях захопити світську владу не лишили.

Позитивістична утопія Оґюста Конта, яка каже, що націями повинні правити виборні найбільш освічені інтеліґенти, останеться певне на віки неосягненою мрією тому, що од початку світа і мабуть до його кінця, націями правили, правлять і будуть правити найсильніщі.

Своєї власної матеріяльної сили у здеклясованої інтеліґенції, яка ані не завойовує ані не продукує хліба та товарів, бути не може. Хтось в нації мусить її своєю зброєю, своїм риском та своїми жертвами од инших націй і од внутрішніх руїнників захищати, своєю матеріяльною продукуючою працею годувати і зодягати. Її правління все залежатиме од иншої матеріяльної сили, все залежатиме од волі тих, хто маючи ту матеріяльну силу, правити-б інтеліґентам дозволяв. Правлячі інтеліґенти, щоб правити, мусять запобігати ласки, мусять підлещуватись і підроблюватись під тих, хто їм дає можливість правити. Правителі, що не мають в собі самих матеріяльної сили, щоб правити; правителі, що правлять з чужої ласки; правителі, що своїм облесливим підхлібством деморалізують тих, ким вони правлять — це моральна хороба а не здоровля націй, це перша ознака упадку і виродженя, а не відродженя, розвитку і зросту сили націй.[1]

І те, що у відродженій по війнах Пап з Імператорами Західній Европі, найбільше освічені і найбільше моральні тодішні інтеліґенти покинули світські оборонні замки, якими вони не уміли і не могли правити, та вернулись до убогих монастирів, де вони сотворили найбільші духові цінности, що лягли в основу буйного розвитку дальшої культури Европи — це повчаюча наука не словесних теорій, а наука найглибшої мудрости: мудрости фактів життя.


Примітки[ред.]

  1. Кому доводилось брати участь в наших військових, селянських і т. п. зїздах в початках російської революції, той напевно пригадує собі, як поводились на цих зїздах інтеліґенти, що хотіли бути вибрані до всяких комітетів, що хотіли захопити в свої руки політичну владу. Гасло »йти з народом«, що проголосили оці інтеліґенти, було доказом не їх »народолюбства», а присущого всім політикуючим здеклясованим інтеліґентам матеріяльного безсилля, яке примушує їх підлещуватись до своїх мандатодавців навіть тоді, коли хвилеві, навіяні тим чи иншим масовим гіпнозом, бажання »мандатодатного і суверенного народу» грозять йому самому найбільшою катастрофою. Цим самим матеріяльним безсиллям пояснюється пізніще лівіння (»вплоть до самоотрицанія» — яке замінило початкове »самоопредѣленіе») оцих інтеліґентів і їх безконешне політичне зрадництво та перебігання з одної »партії» в другу. Ті що правлять, маючи потрібну для цього власну матеріяльну силу, можуть бути собою, можуть здержувати ворожі їх ідеям сили, можуть врешті, коли треба, вернутись до своєї продуктивної праці і одмовитись на якийсь час од політичної влади. Але ці, що не маючи власної матеріяльної сили, живуть з політики, мусять руками і ногами держатись за політичну владу, примінюючи свої »політичні ідеали» до потреб »політичного моменту». Чим більше політично неморальна політикуюча здеклясована інтеліґенція, тим більше вона має даних удержатись при владі. Але думати, що деклясовані інтеліґенти можуть вибороти владу, наприклад можуть »здобути самостійність» для своєї нації, це те саме, що вірити в можливість збудування дому тільки самими проектами-планами — будування без цегли, без заліза, без дерева, і будування без тих, що володіючи і орудуючи цеглою, деревом, залізом, одні тільки можуть, коли схочуть, свій власний дім для себе збудувати…
Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1931 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.