Листи до братів-хліборобів/III/Лист 16

Додати посилання
Матеріал з Вікіджерел

16. Сучасний новий період старої боротьби за світську політичну владу вояків та продуцентів — хліборобів, промисловців, робітників — з матеріяльно непродукуючою і не володіючою засобами продукції інтеліґенцією — звязаний тісно з народженям і розвитком так званої демократії. Про демократію, як про один із методів орґанізації національної аристократії, буду говорити низче. Тут тільки для ілюстрації попереднього кілька слів про те, звідки повстало оте нове сучасне світське панування інтеліґенції, що тепер прибрало назву демократії.

Як світська політична влада інтеліґенції в середніх віках повстала там, де здеґенерована і здеморалізована стара феодальна аристократія, щоб удержати свої матеріяльні привилеї, уступила провід духовній інтеліґенції і заховалась сама за авторитет Пап і католицької Церкви — так світська влада інтеліґенції сучасної явилась там, де здеґенерована і здеморалізована сучасна стара національна аристократія, щоб не рискувати і не жертвувати, щоб спокійно користуватись своїми багацтвами, не править особисто, а ховається за авторитет інтеліґентських ⁣»заступників народу«, популярних ⁣»народніх вибранців і представителів«.

Крім того, як завжди так і тепер, сучасна світська влада інтеліґенції могла повстати тільки там, де нації в часах свого попереднього розвитку нагромадили такі великі запаси багацтв, що ці нагромаджені запаси дали змогу цілим масам інтеліґенції не працювати, не творити нові багацтва, а займатись виключно політикою, яка в демократіях стає спеціяльною інтеліґентською ⁣»штукою«⁣ виборів і словесної аґітації, парляментарного та пресового обдурювання націй.

Процес деґенерації старої національної аристократії і повстання світської влади інтеліґенції в сучасних демократіях представляється схематично так:

Період перший під пануванням чиновної і земельної аристократії часів абсолютистичних і конституцийних монархій зростають міста і росте в силу промислове, а головним чином купецьке та фінансове міщанство. Запаси багацтв, нагромаджені в попередніх часах, тепер капіталізуються, прибірають все більше форму мобільного грошового капіталу, при допомозі якого можна купувати працю і жертви вояків та продуцентів, і в той спосіб їхнею працею та їхніми жертвами творити нові цінности для властителів капіталу — оцього збагаченого грошового купецького і фінансового міщанства. Одночасно, як все під пануванням кожної аристократії, витворюється за часів монархій серед широких мас працюючого і продукуючого селянства та працюючого і продукуючого робітництва елєменти незадоволені з істнуючих орґанізацийних форм правління старої аристократії і на чоло цих незадоволених працюючих елєментів висувається поки-що ідейна інтеліґенція, що починає ідейно боротись за порушену під пануванням старої аристократії соціяльну мораль і справедливість.

Період другий: фінансове і купецьке міщанство, придбавши велику фінансову силу, бажає відсунути від влади стару національну, чиновну і земельну, монархічну аристократію, яка — переважно володіючи іммобільним добром: землею — скільки може здержує швидкий зріст експанзивної сили ворожого їй, мобільного, інтернаціонального, переважно жидівського капіталу. Але це фінансове міщанство, володіюче засобами продукції не безпосередно, не персонально, а тільки посередно за допомогою свого капіталу, за допомогою номінальної, умовної сили гроша, може усунути стару національну аристократію не своєю власною реальною матеріяльною силою, якої у нього нема, а тільки матеріяльною силою тих, чию працю і жертви, чию реальну матеріяльну силу воно купує за свій капітал. Ліберальна фінансова і купецька буржуазія піддержує скрізь в боротьбі проти старої чиновної і земельної монархічної аристократії ідейну демократичну інтеліґенцію, яка веде до бою незадоволені, матеріяльно продукуючі, селянські і робітничі маси. І стара національна, чиновна та земельна, аристократія в цій боротьбі падає скрізь там, де вона вже настільки здеґенерована і вже настільки розложена та здеморалізована впливом нової сили гроша та капіталу, що сама вона лібералізується, сама піддається розкладовим впливам ліберального фінансового міщанства і демократичної інтеліґенції. Через те ця стара здемократизована і побуржуазнена аристократія вже не в силі сама заристократизувати селянські та робітничі маси, збільшивши їх долю володіння засобами війни (державою і армією) і засобами продукції (землею і фабриками), і не в силі сама вирвати в той спосіб ці маси з під деструктивного впливу фінансового міщанства та інтеліґентської демократії. В результаті політично-орґанізацийні монархічні форми правління старої земельної і чиновної національної аристократії завалюються і настає час правління фінансової буржуазії при посередництві інтеліґентської республіканської демократії.

Період третій: Правління своє інтеліґентська демократія завдячує: 1. деґенерації і безсиллю старої земельної і чиновної монархічної аристократії, 2. допомозі та згоді на це фінансового міщанства і 3. матеріяльній, фізичній піддержці незадоволених старою аристократією продукуючих селянських та робітничих мас. І тому дальше її правління можливе тільки там де: 1. здеґенерована стара чиновна і земельна аристократія, щоб задержати рештки своїх посад і рештки свого багацтва, передає остаточно під провід революцийної демократичної інтеліґенції витворений цею аристократією старий державно-національний орґанізацийний апарат (державну адміністрацію і армію); 2. де фінансове і купецьке міщанство може більше заробляти при республікансько-демократичній інтеліґентській формі правління ніж воно заробляло при формі правління конституцийно-монархічній і де воно може ще збільшувати свій капітал, спекулюючи, обрізуючи купони та все більше безсоромно купуючи працю і жертви вояків та продуцентів; 3. де незадоволені продукуючі та працюючі селянські і робітничі маси на стільки вже міцно оплутані сіткою куплених фінансовим капіталістичним міщанством інтеліґентських політиків і дрібних економічних аґентів капіталу, що вони сліпо вірять запевненям цих політиків і аґентів про можливість здобути для себе засоби продукції: землю і фабрики — тоб-то про можливість стати самім національною аристократією при допомозі виборів цих інтеліґентських політиків в правителі нації; 4. де, завдяки витвореній в попередніх століттях традиційній моралі праці, маси, не зважаючи на всю цю демократичну політичну і моральну руїну, всежтаки далі працюють і продукують, даючи змогу капіталістам спокійно спекулювати і обрізувати свої купони, а інтеліґенції займатись своєю політикою і далі правити націями.

Метод правління цієї інтеліґенції єсть очевидно продовженням методу, який довів її до влади. В боротьбі проти ⁣»старого режиму«⁣ вона здобула собі довіря покривджених і бідніщих, які думають, що це власне учені інтеліґенти — за допомогою своїх словесних заклинаннь, своєї науки, своїх промов та писаннь — зуміли не тільки знищити старий лад — усунувши від влади Монархів, ⁣»поміщиків, фабрикантів та ґенералів« — але зуміють так само сотворити лад новий. Система виборів, яка єсть основним способом правління демократичної інтеліґенції, вся приладжена до того, щоб цю віру в масах піддержати. Підбунтовуючи й далі ⁣»народ«⁣ проти ⁣»багачів«, інтеліґентські кандидати до влади все обіцюють йому при тім ріжні матеріяльні блага. Але позаяк інтеліґенція сама в процесі твореня цих матеріяльних благ не бере ніякої участи і позаяк ці блага підчас її правління знаходяться не в її руках, а в завідуванню капіталістів, то за ціну спокою оцих капіталістів, захованих за спиною правлячої інтеліґенції, за ціну удержаня бідних од погрому багатих, од дійсної соціяльної, а не тільки виборчої і парламентарної перманентної словесної революції — інтеліґенція видирає подачки з рук капіталістів і цими подачками живе сама та заспокоює ними найбільш подражнені апетити своїх найбільше революцийних виборців.

Вся ця демократична система інтеліґентського правління може держатися доти, доки істнує державний орґанізацийний апарат і армія, витворені колись під пануванням вояків і продуцентів, і доки істнує ще в масах витворена старою національною аристократією громадська мораль, свідомість права і поняття нації. Во імя нації, під примусом громадської моралі і під фізичним примусом державного апарату, демократичний ⁣»невідомий солдат«⁣ складає свою голову за демократичного ⁣»невідомого капіталіста-спекулянта«. Во імя нації, во імя збереженя громадської продукції і праці і при допомозі права та державного апарату, демократичний правитель-інтеліґент здержує своїх виборців од занадто сильного напору на багатих, а од багатих видерає якусь подачку для себе і для своїх виборців. Інтересом нації, патріотизмом, націоналізмом, національною моралю і т. д. оперують весь час інтеліґентські патріотичні шарлатани, які при допомозі грошового, рухомого, мобільного, отже незвязаного ані з даною територією ані з даною нацією, інтернаціонального анонімного капіталу усунули і усувають від влади дійсну територіяльну національну аристократію — тих, що володіють землею, фабриками, зброєю, що володіють засобами продукції і засобами оборони нації. Державно-орґанізацийний національний апарат і національна продукція — саме ядро і підстава нації — а з ними національна мораль і сама нація нищаться в корінь під пануванням інтеліґентської ⁣»патріотичної і націоналістичної«⁣ демократії.

Коли на чолі національної армії, на чолі національного державного орґанізацийного апарату і на чолі національної продукції не стоять персонально ті, що самі володіють зброєю, що самі продукують хліб і товари, що володіючи засобами продукції (землею і фабриками), мають матеріяльну силу для правління і для одповідальности за правління націями; коли капіталісти та їхні інтеліґентські політичні та економічні аґенти (всякі ⁣»виборні«⁣ демократичні президенти, виборні міністри, посли, парламенти, всякі анонімні комерцийні і фінасові спекулянти) не несуть персональної — своїми особами і своїм матеріяльним добром: землями і фабриками — одповідальности за свою владу, за своє правління; коли сама влада стає врешті на зразок грошей і грошових банків номінальною і анонімною; коли вкінці невідомо, хто дійсно править націями — то все трудніще стає знайти серед нації такого ⁣»невідомого солдата«, який би хотів умірати за невідому владу і такого анонімного ⁣»пролєтарія«, який би хотів продукувати під проводом анонімного безвідповідального хазяіна. Фінансовий грошовий капітал і його рідна дитина: правляча по його дорученю демократична інтеліґенція, мусять шукати для своєї оборони нових кондотєрів: ріжних ⁣»чорношкурих«⁣ та нечорношкурих найманих кольоніяльних військ; мусять спроваджувати для ⁣»національної продукції«⁣ ріжних ⁣»хунхузів і китайців«; мусять озброювати національною економічною та військовою технікою юрби варварів, які тільки ждуть моменту, щоб можна було захопити продукцію нації, щоб можна було найнявшу їх демократичну націю зруйнувати.

Розуміється ця нова сучасна світська влада безземельної і безфабричної інтеліґенції упаде від тих самих причин, від яких падала світська влада такої самої матеріяльно непродукуючої і здеклясованої інтеліґенції в попередніх століттях. Моральне відродженя старої земельної аристократії та її визволення з тієї ліберально-капіталістичної гнилі, якою її заразило панування гроша і капіталу; народженя нової аристократії з посеред заволодівшого вже засобами хліборобської продукції — землею — селянства і з посеред заволодіваючого вже засобами промислової продукції — фабриками — робітництва; переродженя змобілізованого селянина кондотєра, оцього ⁣»невідомого солдата«⁣ в свідомого свого імени, своєї чести і своєї ідеї лицаря; і врешті упадок національної продукції під пануванням демократії, а разом з тим сконсумованя продукції попередніх поколіннь і як наслідок цього повне обезціненя гроша і винищеня капіталу — ось знамена упадку нової світської влади безсилої здеклясованої інтеліґенції. Знамена упадку оцеї новочасної ⁣»симонії«, при якій тепер, як і тоді підчас світського панування Пап, за гроші, за капітал можна було купувати все, отже і духовну а разом з нею і політичну владу правлячої духовної інтеліґенції.[1]

Сучасні інтеліґентські правителі, як і попередники їх, мусітимуть скоритись грядучим Імператорам, вождям відроджених і новонароджених вояків та продуцентів. Вони мусітимуть вернутись в свої теперішні монастирі — в ті ріжні аполітичні культурно-національні установи — і до тієї ідейної, вказуючої тільки на соціяльні несправедливости, але не захоплюючої владу політичної діяльности, яка одна достойна інтеліґенції і яка єдине відповідає її позбавленому матеріяльної сили станові. І ці культурні, уморальнюючі, педаґоґічні, духовні завдання, до яких мусітиме вернутись інтеліґенція, такі безмежно великі, що в порівнанні з ними сучасні демократичні опереткові президентури та й загалом все парламентське і пресове інтеліґентське, політичне шарлатанство перейде до історії таким дрібним і мізерним, як дрібним і мізерним у величній історії морально відродженої католицької Церкви здається нам сьогодня період світської влади Пап.

 
 

——————

  1. ↑ Слово ⁣»симонія«, яким означали в середніх віках продажу духовного, священничого стану, походить од Симона Маґіка, що хотів купити від Апостолів силу робити чудеса. Між иншим варто тут запитувати слова Сореля: ⁣»Досвід учить, що надужиття влади, роблені дідичною аристократією, менше загалом небезпешні для правової свідомости мас, ніж надужиття, викликані режимом плютократії. Зовсім певно, що ніщо так не нищить поваги до права, як видовище злочинів, роблених всякими вискочками, які на стільки забагатіли, що можуть купувати правителів держави.«⁣ (Les illusions du progrès, ст. 297.)
Отримано з https://uk.wikisource.org/w/index.php?title=Листи_до_братів-хліборобів/III/Лист_16&oldid=689351