Начерк Коліївщини/I/Іван Бондаренко
| ◀ Яків Швачка | Начерк Коліївщини. Глава I. Ватажки і військова орґанїзация гайдамаків пер.: Микола Вороний Іван Бондаренко |
Гайдамацькі загони ▶ |
|
Четвертим визначним ватажком руху р. 1768 безперечно був Іван Бондаренко.
Про Бондаренка знали поки тільки з невеличкої замітки в мемуарі Лїппомана. Пробували, правда, доповнити сей материял ще відомостями з одного документа запорозького архива, та на жаль невдатно, бо документ сей, як виходить, зовсїм не дотичить ватажка Бондаренка. При такій бідности материяла важна була поява в друку народного оповідання про Бондаренка, що подає докладні відомости і про місце його уродин і про його загибель. Не без інтересу може будуть і відомости про Бондаренка, що ми витягаємо з Кодненської книги.
Найбільш важним документом до характеристики Бондаренка в згаданій книзї являєть ся для нас справа якогось Корнїя[1], охарактеризованого кодненською комісиєю епітетом „hultaj z całego świata rodem“. В документї містять ся викази сього Корнїя, що пізнїйше назвав себе Москаленком, при чому викази його двоякі — одні добровільні, а другі — корпоральні, себ то вимушені катом. В добровільних виказах розповів він судови тільки про своє вештанє по буртах і поташнях в так званій Дїдовщизнї (тепер частина радомиського і київського повітів) і навіть Полїсю і про дві-три крадїжи свої в селян то свиток, то кожушанків для застави їх в шинкарів за горілку. В корпоральних же виказах є в нього і зізнаннє в убивстві і цїле оповіданнє про участь його в ватазї Бондаренка.Зо слів Корнїя довідуємось, що того року, як почалась на Українї „різанина“ і swywola, він весною був робітником на будї (на поташнї) ковалївській в Полїсю. Чутка про swywolę примусила його кинути роботу і попрямувати на Україну. Пішов він до Фастова і по дорозї попав в Брусилів (м. радомиського п. над р. Здвижою на Півд. С. від міста). Вийшовши ж з відтіля, здибав ся він з Бондаренком, що само-четвертий їхав грабувати. Звичайно, Бондаренку не тяжко було намовити Корнїя, що б пристав до його ватаги. Коли той згодив ся, Бондаренко казав йому їхати в Брусилів, де дав йому списа. Вже в Брусилові Бондаренко показав свою вдачу, зрабував містечко, і Корнїй при сьому власноручно вбив двох Жидів. З Брусилова поїхали гайдамаки в с. Грузьке (київсь. п.) місце уродин Бондаренка, як довідуємось пізнїйше. Тут Бондаренко рішив затриматись довше і заїхав до попа. В сї днї в Грузькому з панських і жидівських винниць горілка річкою текла — і веселощам народа не було кінця. Треба думати, що ватага Бондаренка складалась тодї не з пятьох чоловік, як виказав Корнїй, а з більшого числа. Натїшившись у Грузькому, Бондаренко подав ся в Бишів (київськ. п. над р. Лупою). Тут він ограбив і вбив сїмох Жидів і трьох шляхтичів, ксьондза ж звелїв повісити, але не самого, а поруч і з собакою і Жидом. Мордований катом, Корнїй признав ся, що се припорученнє він взяв на себе. З Бишова пішли в Андріївку (с. київськ. п. над р. Здвижою) і тут між иньшим зазначили свій прихід тим, що вбили шляхтянку, привезену до них якимсь селянином; але нїм її застрілили гайдамаки два днї тримали її у себе. Потім зрабували вони с. Рожів (м. радомиського п. на границї київського над. р. Здвижою) і на рештї прибули до Макарова (київського пов. над р. Здвижою на З. від Київа). При самім в'їздї в се село зустріли вони Жида з жінкою і трьома дїтьми, що не вспів завчасу втекти від нещастя. Гайдамаки тут же на греблї вбили Жида і двох синів його, а третього обіцянкою подарувати йому життє намовили застрілити власну матїр; жидиня зараз же вволило їх волю; тодї Бондаренко обіцяв вихрестити його і взяти до себе за хлопця. В Макарові Бондаренко перебив всїх Жидів і сїмох шляхтичів. Лишав ся він там досить довго і власне в Макарові схопили його місцеві надвірні козаки. Серед сїєї катастрофи Корнїй вспів безпечно сховатись і коли опинив ся перед судом, як се ми знаємо, то далеко пізнїйш і то припадково.
Крім справи Корнїя-Москаленка дає нам відомости про Бондаренка ще невеличка судова замітка кодненського суда з поводу справи Грицька Грущенка[2], уродженого в с. Гулаку в тій же Дїдовщизнї. Сей Грицько Грущенко був у Бондаренка в Макарові, а перед тим числив ся, здаєть ся, надвірним козаком у Бишові. На основі його власних виказів брав він участь в Макарові і в грабуванню і в убийствах, при чому виправдував ся тим, що був змушений так робити. І він, і бишівські козаки, як доводив він, по неволї пішли за Бондаренком, бо в противнім разї гайдамаки нїби загрожали їм смертю. Але се виправдуваннє не помогло Грущенку на кодненськім судї: йому стяли голову.
В справі сїй має для нас значіннє ще одна обставина. Грущенко між иньшим розповів перед судом, що кілька гайдамаків їздили десь за трьома панночками Струтинськими і якоюсь удовою; самі вони сих шляхтянок не вбили, а послали чомусь до Фастова, очевидячки, до Швачки, де одній з них даровано було життє. Можливо, се посиланнє панночок у Фастів вказує на звязок між Бондаренком і Швачкою.
Не без користи, як виходить, для нашої мети є й ряд документів в тій же кодненській книзї про вбивство в с. Димірі якогось шляхтича Вонсовского[3]. Село Димір недалеко від Макарова (Димір — м. київськ. п. над р. Пеховкою на Півн. З. від міста) тому й Бондаренку легко було мати зносини і з мешканцями Диміра за ввесь час його довшого перебування в Макарові. Зносини сї справдї були, але при сьому не можна запевняти, що вбивство пана Вонсовского було спонукано ним: в актї нема певних слїдїв про се. Зносини з ним мав димірській піп. З виказів дяка димірської церкви видно, що піп їздив до Бондаренка в Макарів, при чому брав з собою Данила Коваля, примушуючи його, дяка, бути погоничем. Приїздячи до Бондаренка, піп довго з ним радив ся, але про що власне — дякови не казав. Та не всї димірські мешканцї були такі відважні, як їх піп. Багато з них бояло ся знатись з Бондаренком, через можливість доносів. Перший дяк дуже неохоче запрягав попови коня, коли той збирав ся в Макарів, — одного разу на приклад попови прийшлось три рази посилати по нього, а на четвертий він вже сам прибіг до нього z wielka furia і лаючи його каналїєю. Так само і два селяне, що їх піп посилав по щось до Бондаренка, волїли доїхати до греблї, до середини дороги, пробули там до вечера і опісля, вернувшись до Диміра, сказали попови неправду, що нїби Бондаренка вже нема в Макарові. Нарештї коли сам піп заїхав з Макарова, де бачив ся з Бондаренком, в с. Бородянку (міст. київсь. повіта на Півн. З. від Київа) до тамошнього протопопа, то сей останнїй, довідавшись з відки приїхав до нього гість, прямо не похвалив сих зносин з Бондаренком і сказав: „злесте зробили, бо лядчина як була так і буде“. Очевидячки — в Дїдовщизнї не було цїлковитої певности, що Поляків можна легко подужати.
Між тим коли де, то в Дїдовщизнї мусили знати ворогів своїх дуже добре; вже одно те, що унїятські митрополити і їх офіцияли жили в Радомишлю — значить немало. Але й окрім сього тамошня шляхта, як кажуть, давала ся в знаки. Сама справа про вбивство Вонсовского де що говорить про се. Може саме вбивство сього дрібного неважного шляхтича, що пив з приятелями по корчмах, і не має цїлком полїтичного характера, але ж в усякім разї воно було сповнено не для рабунку, а скорійше чи не за надто свобідні відносини його до жінок. На се вказує принаймнї наведена в судових паперах розмова одної димірської дівчини, що йшла до Київа на жнива, з одним селянином, що був свідком на судї. Дївчина казала йому, що ще давно перед смертю пана Вонсовского вона просила війта свого села — „аби старого вивезли“ і на се війт їй відповів „от його хлопцї на вулицї киями били“. Нарештї пана сього вбито не в власнім домі, а в підозрілій хатї 50 лїтньої баби Мотрі Малашихи, де як раз тїєї ночи, коли сталось убивство, була ще якась иньша жінка, нею запрошена. А така обставина мимохіть наводить на гадку, що пан Вонсовский був людиною розпустною і тим легко викликав до себе ненависть димірцїв, що їм від легких панських звичаїв певно не дуже то легко жилось на сьвітї.Випадок сей, кажемо знов, показує, що спільне лихо не минуло димірців в ріжних своїх виглядах і не брак його міг здержувати їх від звязку з Бондаренком, а тілько непевність про успіх розпочатого ним дїла. Вертаючись ще раз до справи про вбивство Вонсовского, завважимо, що гадка наша про приватний характер сїєї справи може знайти собі подекуди запереченнє, по перше, в тій обставинї, що вбив Вонсовского, як казала Малашиха, не хто иньший як коваль Данило, той самий, що їздив з попом до Бондаренка, по-друге — в тім, що вдер ся коваль в хату Малашихи для убивства не один а разом з попом і ще якимсь Опанасом Лагоденським і на рештї по третє — в тім, що після убивства піп поїхав за московську границю, нїби то уникаючи відповідальности. При таких умовинах цїлком відкидати гадку, що справа ся сталась без поради Бондаренка — нема підстави.
Але покинемо подробицї кодненських документів і виберемо з них все найважнїйше для характеристики Бондаренка. Найважнїйше для нас з сього погляду — означити район його дїяльности. В першім документї нашім означено його досить докладно: обертав ся він в Дїдовщизнї, в теперішнім радомиськім повітї і побував з своєю ватагою в Брусилові, Грузькому, Бишові, Андріївцї, Рожові і на рештї в Макарові. Далї, з того ж першого документа нашого видко, що в усїх сих місцях Бондаренко був на веснї р. 1768, тодї саме як в ріжних місцях на Українї почалась різня. Коли ж так, то він, навперекір запевненню Лїппомана, нї в якім разї не міг бути ранїйш в ватазї Неживого, бо Неживий сам обертав ся в Черкащинї, Чигиринщинї і Смілянщинї власне в тій же весняній порі. Ми маємо таким робом в додаток до Залїзняка, Швачки і Неживого ще четвертого ватажка, що вів свою акцию рівночасно з ними, але в окремім районї.
На рештї що до властивостей самого Бондаренка, то він своїм типом більш подібний до Швачки, нїж до Неживого. І він, як Швачка, не застановляючись над способами, неухильно йде до своєї мети — викоренення унїї, шляхти і Жидови. Жаль — не з тих чеснот, що виявляють ся в ньому часто. І вчинок з жидівською родиною під Макаровим і вбиваннє шляхтянок, як безпосередно так і via Фастів — все се несамохіть напроваджує на такий вивід. Далї, він знов таки як Швачка, а не як Неживий, не звертав уваги на моральні ознаки людей, що приставали до його ватаги. Корнїй Москаленко, сей hultaj z calego świata rodem, був в його ватазї трохи не правою рукою його. А на основі свідоцтва Грущенка бачимо, що приставати до своєї ватаги Бондаренко змушував богатьох під загрозою смерти, так що участь в ній бишівських козаків була нїби не з доброї волї. І коли тільки викази Грущенка не фальшиві, то се знов таки риса зовсїм чужа Неживому. З огляду на все те ми, як і в Швачцї, бачимо в Бондаренку людину фанатичну, роздрочену, що не зносить супереки і готову чисто на все для досягнення своїх замірів.
Трохи иньші виводи робили про Бондаренка на основі давнїх відомостей про нього.
Його наприклад вважали немов би наступником Неживого після того як той був арештований Чорбою. Слїдком за Лїппоманом[4] д. Мордовців у книзї своїй „Гайдамачина“ просто запевняє[5], що Бондаренко був „проводирем ватаги, що склала ся з розбитих частин ватаги Неживого“. Д. Мордовців до того ж думає, що до виступу в ролї ватажка Бондаренко був в ватазї Неживого, оповідає навіть, як Неживий переконував Бондаренка пристати до гайдамаків тодї як той ще нїби жив в с. Чаплинцях. І такі відомости подав згаданий автор на підставі виказів гайдамаки Федора Бондаренка, зловленого в межах Вольностей Войська запорозького і допитуваного в коші 25 червня р. 1768[6]. Користуючись сим документом, д. Мордовців подав тут же відомости і про минуле Федора Бондаренка, вважаючи його за ватажка. Виходить, що він був родом з села Могулевця Лубенського полка чигирин-добровської сотнї і ще за життя батька свого Василя Бондаря перенїс ся в с. Чаплинцї, де його й підманив в гайдамаки Неживий, що нїби то прийшов сюди. Далї з документа д. Мордовцева, або вірнїйше Скальковського, бачимо, що Федір Бондаренко справдї таки був в ватазї Неживого; він міг принаймнї досить докладно оповісти про неї в коші. Навівши всї сї відомости д. Мордовцїв сам зазначив суперіч межи виказами Федора Бондаренка, що нїде не згадує про свою важну ролю ватажка, і запевненнями Лїппомана, що в Бондаренка була велика орда, що він був важним ватажком; окрім того не можна було погодити Мордовцеву факта вловлення Бондаренка на Запорожу зо звісткою Лїппомана, що ватага Бондаренка і сам він були схоплені сотником z dobr korninskich imienia Proskurow dziedicznych на прізвище Щербиною.
І дїйсно, всї сї суперічи не згідливі і викликані вони змішаннєм ватажка Бондаренка з його одноіменником, що також був гайдамакою, але не ватажком. Ватажок Бондаренко був Іван, а не Федір, як се видимо з нашого документа[7], де Іваном Бондаренком названо особу, що виступає яко ватажок в повітах житомирськім, овруцькім і київськім та в тій же ролї і в тім же районї виступає вона і в иньших наших документах[8]. Далї, — в ватазї Неживого, як ми вже сказали, ватажок Бондаренко не міг бути, бо вже весною виступав в Дїдовщизнї, яко самостійний дїяч і виступав самостійно значить тодї, коли в иньшім районї виступав Неживий. Знаємо ми до того ж, що й по своїм особистим ознакам Бондаренко не міг бути продовжувачем Неживого. Що ж до запевнення польського мемуариста про схопленнє Бондаренка козацьким сотником Щербиною в Макарові, то се запевненнє дотичить власне Івана Бондаренка , як се бачимо і з виказів Корнїя Москаленка. На рештї ми вже почасти знаємо, що й родовище ватажка Бондаренка було не в Могулївцї, а в с. Грузькому бишовської волости житомирського повіта; повним же потвердженнєм сього служить народне оповіданнє, записане давнїм мешканцем села Грузького[9]. Оповідання сього, коли була написана Мордовцевим його книга, в лїтературі, звичайно, не було.
Згадане оповіданнє, даючи нам важні відомости про Бондаренка, разом з тим малює його образ трохи в иньшім світлї, нїж уявляли ми його собі на основі наших документів. В народнім оповіданню Бондаренко трохи з'ідеалїзований, понурий вигляд його там з нього знято, як знято його в народних піснях і зо Швачки. Зміст народнього оповідання такий.
Бондаренко був родом з села Грузького, де був дїдичем Харлінский. В окономії призначили Бондаренка, ще як був він хлопцем, сторожем при кухнї — і тут в сїй ролї зазнав він чимало лиха. Нарештї він сказав собі: „дай, Боже, ноги, — куди очи втраплять, туди й дорога“, і втрапив до Залїзняка і Швачки. У них він здибав Нечаєнка, що й став йому нерозлучним другом. Незабаром Бондаренко зробив ся правдивим „лицарем і характерником“, що вмів замовляти зброю — його самого й куля не брала. Зібравши за якийсь час свою ватагу, Бондаренко вже яко ватажок зважив ся побувати і в своїм родовищу, у матері, в Грузькому. Про се і в піснї співається:
|
Не захотїв Бондаренко на Українї жити |
В Грузькому привітали Бондаренка добре і священник благословив його „на все добре“. У священника в домі Бондаренко й жив. Нїкому в селї кривди він не чинив; тільки „шапаря“ (клюшника) Яроша за „господиню“ (клюшницю) Мариську він настрахав трохи і навіть звелїв його обграбувати, знаючи яким нечесним способом він нажив ті гроші і памятаючи власні кривди від нього. Увесь час, коли був він в Грузькому, він бенкетував в селянами, беручи горілку з панських складів. Але тих селян, що мали роботи, він не тримав при собі і після первого ж бенкета дав їм похмелитись і відпустив. Бенкетуючи, Бондаренко всеж таки не забув про свою родину і що б запомогти матері він послав приятеля свого Нечаєнка з кількома гайдамаками в околицї Грузького грабувати і здобичю сїєю обдїлив матїр і родичів, порадивши їм замінити назву і виїхати за московську границю. Коли до нього привели малого сина дїдичевого, то він погладив його по голові і дав йому пряника. Бабі, що його принесла, велїв його доглядати, кажучи: „адже ж буде він вашим паном“. Пішов Бондаренко з Грузького, як довідуємось з оповідання, скоро явив ся туда віддїл польських гусарів, чого, як ми знаємо, в дїйсности не було. З сими гусарами Бондаренко нїби почав навіть битись, про що і в піснї співаєть ся:
|
Наїхали гусари Грузьку палити, |
Після сього фантастичного епізода розповідаєть ся далї в оповіданню про прихід Бондаренка в Макарів і схопленнє його там козацьким сотником Щербиною з Корнина, що, як ми вже знаємо, потверджуєть ся і Лїппоманом і нашим документом. Нарештї в оповіданню говорить ся про те як був покараний смертю Бондаренко в Чорнобилю, що дїсно й сталось по присуду домініяльного суда.
І так в народнім оповіданню Бондаренко зовсїм не є фанатичним ненависником своїх ворогів: він жалує сина свого пана, хоча й бачить в ньому будучого пана: він навіть не мстить ся смертию над своїми найлютїйшими ворогами — „шапарем“ і „господинею“, а обмежуєть ся тим, що настрахав їх обох; він на рештї добрий сїмянин. Такий Бондаренко, певно, не подібний до зхарактеризованого нами, історичного Бондаренка, що дозволив на своїх очах вбивство матери з примусу гайдамаків, що сам вибивав своїх ворогів на право й на лїво, і навіть жінок. Але така ріжниця між Бондаренком кодненських актів і народнього оповідання і пісень не мусить нас разити. Народу тяжко було згадати темні риси своїх оборонцїв, риси, що псували б суцїльність змальованого думцї чистого образа борців за віру і правду.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Австрії.
|
- ↑ Кодн. кн., ст. 533 і дд., та 537.
- ↑ Кодн. кн., ст. 540.
- ↑ Кодн. кн., ст. 529–533 і 440.
- ↑ Bunt haidamaków na Ukrainie. ст. 49.
- ↑ Мордовцевъ. Гайдамачина, ст. 457.
- ↑ Про сей документ довідуємось з книги Скальковського „Наѣзды гайдамакъ“, ст. 120.
- ↑ Кодн. кн., ст. 540.
- ↑ Ibidem, ст. 529–533
- ↑ „Кіев. Стар.“, р. 1882, кн. 3.