Хай хто хоче вірить силї І мечеві хилить шию І, зневірений у правду, Віддає їм всю надїю, —
Друзї кохані! серця молодії
Иньше нехай нам єднає:
Тілки на правду складаймо надїї:
Правда сама не вмірає.
Хай хто хоче сьвіт небесний Дума людям погасити І у темряву густую Серце й розум їм повити, —
Друзї кохані! про сьвіт самий дбати
Будемо ми без упину:
Тілки тодї зможем щастя зазнати,
Сьвіт як осяє країну.
Хай хто хоче с постолами Лїзе в душу до людини, Щоб примусити всїх думать Одновірно, без одміни, —
Друзї кохані! у нас хай пишає
Вільно і думка, і віра:
Там упокою людина зазнає
Тілки, де воля є щира.
Хай хто, правду занехавши, Край свій рідний зневажає І чужому йде служити І за свій його вважає, —
Друзї кохані! і душу і тїло
Даймо за край свій єдиний:
Те невміруще бува тілки дїло,
Що для своєї країни!
Хай хто хоче в хатї власній Замикаєтьця навіки І ріднї нїде не бачить, Занехавши сьвіт великий, —
Друзї кохані! ми будемо жити
В спілцї із людьми-братами:
Ми бо великої людськости дїти, —
Згода хай буде між нами!