Кохання.
I.
„Ой я тебе, козаченьку,
Як душу кохаю,
Але-ж білше є кохання —
До рідного краю.
Обступили Україну
Вороги лукаві:
Йди, коханий, з їми битись,
Здобувати слави!
Ой як вернешся, мій милий,
З бою за Вкраїну, —
Буду я твоя навіки,
Буду до загину…“
II.
І пішов козак із дому
Вкупі с козаками
І не три днї й не три тижднї
Бєтьця він з Ляхами.
Ой не три днї й не три тижднї
Бютьця наші в полї, —
Полягло вже і козацьтва
І Ляхів доволї.
Як орел той яснозорий
Хмель старий лїтає,
Пишне пансьтво з України
В Польщу виганяє.
III.
Ой уже, уже до дому
Козаки вертають,
Рідні й друзї їх стрівають,
Весело вітають.
А між їми й та дївчина…
Де-ж він, де єдиний?
Годї, годї виглядати
Мертвих з домовини!
Ой насипали могилу
У степу велику —
Хто полїг за Україну
Слава тим до віку....
IV.
„Ой я тебе, козаченьку,
Кохала й кохаю,
Але-ж вище є кохання —
До рідного краю.
Не судилось нам укупі,
Мій єдиний, жити, —
Але-ж краще за Вкраїну
Голову зложити.
Одинока у черницях
Я молитись буду:
Хто полїг за Україну, —
Слава тим до суду!…“
|
