Тілки раз всього й зустрівся,
Тілки раз єдиний,
В удови на вечерницях
Той козак дївчинї.
Завітав він з Запорожжя
С Сїчи на Вкраїну…
Не згада вона, про віщо
Він у ту хвилину
Їй казав там, як зустрілись,
Як сидїли в парі, —
Тілки все вона дивилась
Йому в очі карі
Й покохала щирим серцем,
А він знов полинув
З України за Пороги,
А її покинув…
За сльозиною сльозина
Личко умиває
Її врода молодая
Марно одцьвітає…
З оком вкупі думка лине
У тії країни,
Де гуляє той довішнїй
Милий той єдиний.
Виглядає, виглядає
З безкрайого поля,
А його усе немає —
Нещаслива доля!
А по тих степах широких
Десь він там гуляє, —
Ой чи згадує-ж дївчину,
Чи вже забуває?
Ой у бучах с Татарвою
Шукаючи слави,
Забува він личко гоже,
Оченьки ласкаві.
Та й забув ті оченята,
Не згадав нїколи
І полїг він одинокий
На широкім полї…
А вона… вона не знала —
Та його все ждала
Та що дня с степів далеких
Пильно виглядала…
