Словарь української мови (1924)/бунчуковий
| ◀ бунчуковенко | Словарь української мови Б бунчуковий |
бунька ▶ |
|
Бунчуко́вий, а, е. 1) Относящійся къ бунчуку. 2) — това́риш. Почетное званіе, которымъ сначала украинскіе гетманы награждали сыновей генеральной старшини и полковниковъ, а позже, съ половины XVIII в., это званіе стали получать, при выходѣ въ отставку, полковники и чины полковой старшини. Б. товариші сопровождали гетмана въ походѣ, находясь під його бунчуком. Иногда сокращенно, безъ существительнаго: Бувають військові, значкові, і сотники, і бунчукові. Котл. Ен. III. 67.