Словарь української мови (1924)/караул

by Борис Грінченко

◀ каратись

Словарь української мови Борис Грінченко К караул

караулити ▶

Берлін: Українське слово, 1924

Карау́л, лу, м. (Заимств. изъ русск. языка) = Калавур. Як опанували Умань, то й поставили усюди свій караул. ЗОЮР. I. 299. Ой кругом церкви, церкви січової караули стали. Нп.