За́хищ, щі, ж. = Захист 1. У Вас. (195), въ хатѣ безъ сѣней: родъ шалаша изъ камыша или соломы, — временно замѣняетъ сѣни.
Захища́ти, ща́ю, єш, сов. в. захисти́ти, щу́, сти́ш, гл. Прикрывать, прикрить, защищать, защитить. На зіму нічим хліва захистити. Хата. 169. Од татарви безбожної землю захистили. К. Досв. 20. Багатих захищають, а з убогих деруть. Лебед. у.
Захища́тися, ща́юся, єшся, сов. в. захисти́тися, щу́ся, сти́шся, гл. Прикрываться, прикрыться, защищаться, защититься. Возами захистились од вітру.
Заца́ринський, а, е. Находящійся за ца́риною. У нас аж три ватаги: низянська, горянська й зацаринська. Луб. у.
Зацарюва́ти, рю́ю, єш, гл. Зацарствовать.
Зацве́нькати, каю, єш, гл. Иронически: заговорить. Наші хлопці і дівчата швидко зацвенькали по ляхівскій. Левиц. I. 159.
Зацвили́ти, лю́, лиш, гл. = Заквилити. Райські пташечки як не зацвилять. Грин. III. 24.
Зацвірі́нькати, каю, єш, гл. Зачирикать. Горобці прилетять, зацвірінькають. МВ. II. 193.
Зацвіріньча́ти, чу́, чи́ш, гл. = Зацвірінькати. Употребляется также, когда рѣчь о дѣтскомъ говорѣ: Христос воскрес! — зацвіріньчала дітвора. Сим. 206.
Зацвірча́ти, чу́, чи́ш, гл. О сверчкѣ: застрекотать.
Зацвісти́.́ См. Зацвітати.
Зацвіта́ти, та́ю, єш, сов. в. зацвісти́, ту́, те́ш, гл. 1) Зацвѣтать, зацвѣсть. Зацвіла калинонька в лузі. Чуб. V. 63. 2) Плесневѣть, заплесневѣть. Цвіллю зацвіла. Шевч. 668.
Зацвяхува́ти, ху́ю, єш, гл. Обить гвоздиками.
Зацирува́ти, ру́ю, єш, гл. Заштопать.
Заци́тькати. См. Зацитькувати.
Заци́тькувати, кую, єш, сов. в. заци́тькати, каю, єш, гл. 1) Заставлять, заставить замолчать. Цить! цить, моя дитино! — зацитькувала Мотря. Мир. ХРВ. 413. 2) Заминать, замять. Так це діло й зацитькали. НВолын. у.
Заціди́ти, джу́, диш, гл. Сильно ударить, хватить. Грин. II. 172. Мир. ХРВ. 94. Турн перший зацідив Енея, що з плеч упала і керея. Котл. Ен. VI. 86. По потилиці й заціде. Г. Барв. 275.
Зацілува́ти, лу́ю, єш, гл. Зацѣловать.
Заціпені́ти, ні́ю, єш, гл. Окоченѣть. Желех.
Заці́пити, пить, гл. безл. Отнять языкъ. Бодай тобі заціпило. Ном. № 3718. Просить батько й мати на хліб, на сіль і на весілля, — та й заціпило їй сказати: і я прошу. Г. Барв. 391.
Заці́пкуватий, а, е. Затвердѣвшій. Пройшов дощ, а далі зразу сонце, то земля зробилась така заціпкувата, що її і зубами не вгризеш. Полт. у. Слов. Д. Эварн.
Заці́пнути, ну, неш, гл. Оцѣпенѣть. Наглою смертю умерла… Я так і заціп. Г. Барв. 211. Як ударить грім, як хрясне! так усі й заціпли. Г. Барв. 220.
Зацмо́кати, каю, єш, гл. Зачмокать. Аж руки догори підняли, аж зацмокали. Стор. I. 45.
Зацокота́ти и зацокоті́ти, кочу́, ти́ш, гл. 1) Застучать учащенно. 2) Заговорить скороговоркой и громко. А бач, бач! зацокотала пані. МВ. (О. 1862. III. 54). Ми йшли побіля вашого двору, — зацокотіли дівчата. Стор. II. 31.
Зацу́пити, плю, пиш, гл. 1) Затащить. 2) Ударить, хватить. В морду хоть зацупиш. Маркев. 51.
Зацупі́ти, пі́ю, єш, гл. Одеревенѣть, лишиться гибкости. Від холоду пальці зацупіли.
Зацура́ти, ра́ю, єш, гл. Оставить, бросить. Твою дочку хоче брати, мене, бідну, зацурати. О. 1861. XI. Кух. 30.
Зацура́тися, ра́юся, єшся, гл. Чуждаться кого.
Зацурува́ти, ру́ю, єш, гл. 1) Связать что-либо при помощи палки (цу́рки), которая, скручивая веревку, укорачиваетъ ее и затягиваетъ такимъ образомъ связку. 2) Запросить (дорого). Як що не дуже багато будуть гарувати… там рублів п'ять, ну, хоть і десять, то вже давайте, а як що зацурують як дурень за батька, то йдіть у друге місто. ХС. VII. 421.
Зацькува́ти, кую́, є́ш, гл. — кого́. Затравить кого, натравить на кого (собакъ). Оце колись зацькували були його поповичі собаками, — як же курнув од них, дак ні одна собака і не догнала. О. 1862. II. 25.
Зацю́кати, каю, єш, гл. Начать слегка рубить топоромъ.
Зацю́цяти, цяю, єш, гл. Обмочить уриной.
