Подольск. г. 2) мн. Мелкое или малоцѣнное имущество. Жидівські збуй-віки погоріли. Луб. у.
Збуйнува́ти, ну́ю, єш, гл. Забушевать. Де взялись буйні вітри — збуйнували, та комаря на поміст ізвалили. Чуб. V. 1169.
Збунтува́ти, ту́ю, єш, гл. Взбунтовать. Зробилося діло, жидів збунтувало. Чуб. V. 1160.
Збунтува́тися, ту́юся, єшся, гл. Взбунтоваться. Збунтувалась Україна, пани і ляхи. Макс. (1834) 125.
Збур, ру, м. Трипперъ. Вх. Зн. 20.
Збу́рення, ня, с. 1) Разрушеніе, ниспроверженіе. 2) Волненіе, возмущеніе.
Збу́рити, ся. См. Збуряти, ся.
Збурлакува́тіти, тію, єш, гл. Сдѣлаться бурла́кою, т. е. бездомнымъ. Аф. 447.
Збурма́ти(ся), ма́ю(ся), єш(ся), гл. Собраться. А в неділеньку вранці да бояри збурмали, да на море стріляли, на білую да лебедочку. Мет. 175. Збурмались вони під рясні дуби, чекаючи отамана на раду собі. Нп.
Збурник, ка, м. Раст. Tormentilla erecta. Лв. 102. См. Курєче зіллє.
Збур'янува́тіти, тію, єш, гл. О травѣ: засориться сорными травами. Аф. 447.
Збуря́ти, ря́ю, єш, сов. в. збу́рити, рю, риш, гл. 1) Разорять, разорить, разрушать, разрушить, повалить. Мов городи, що ти збурив, пам'ять його зникла. К. Псал. 17. 2) Волновать, взволновать, возмущать, возмутить. Та дума блискавкою мигнула в його голові, збурила всю кров. Левиц. I. 249.
Збуря́тися, ря́юся, єшся, сов. в. збу́ритися, рюся, ришся, гл. Возмущаться, возмутиться, взбунтоваться. Збурились люде. НВолын. у.
Збут, збу́ту, м. Сбытъ. Оце ж який на них збут великий. Гацц. Аб. 62.
Збутві́лий, а, е. Сгнившій, испортившійся.
Збутві́ти, ві́ю, єш, гл. Испортиться, сгнить.
Збу́ти, ся. См. Збува́ти, ся.
Збу́ток, тку, м. 1) = Збут. О. 1862 IX. 72. 2) Исполненіе.
Збу́тяно, нар. Сбыто съ рукъ. Продав, аби збутяно. НВолын. у.
Збуча́віти, вію, єш, гл. Одеревенѣть. Старі кості не ворушаться і серце збучавіло. О. 1861. XI. Свид. 30.
Зва́ба, би, ж. Приманка, обольщеніе.
Зва́бити. См. Звабляти.
Звабли́вий, а, е. Обольстительный, прелестный.
Звабля́ти, ля́ю, єш, сов. в. зва́бити, блю, биш, гл. Приманивать, приманить, привлекать, привлечь, прельщать, прельстить. Не могла звабити калачем, а потім тяжко було відбити бичем. Ном. № 8771.
Зва́га, ги, ж. Отвага, смѣлость.
Зваго́м, нар. Медленно, нескоро. Не біжи, не йди швидко, звагом. НВолын. у.
Зва́да, ди, ж. Ссора, распря, раздоръ. Лучча солом'яна згода, як золота звада. Ном. № 3279. Ум. Зва́дка. Нема тії хатки, де б не було звадки. Ном. № 3320.
Зва́дитися, джуся, дишся, гл. Ссориться. У кого вийде яка звада на новий рік, — цілий рік звадитиметься. Ном. № 13411.
Зва́дка, ки, ж. Ум. отъ звада.
Звадли́вий, а, е. Вздорливий, сварливый, бранчивый.
Звадли́во, нар. Досадно, непріятно. К. ЧР. 25.
Зва́дник, ка, м. Спорщикъ, забіяка.
Зва́дниця, ці, ж. Спорщица, любящая ссориться.
Зважа́ти, жа́ю, єш, сов. в. зва́жити, жу, жиш, гл. Обращать, обратить вниманіе. Не зважала вона, що темная ніч, пішла вона в чистеє поле пріч. Чуб. V. 896.
Зва́жити, жу, жиш, гл. 1) Свѣсить. О, хто б узяв та зважив моє горе. К. Іов. 13. 2) Взвѣсить, размыслить, понять. Зважила громада, як би то воно було добре. К. (О. 1862. III. 22). 3) См. Зважати.
Зва́житися, жуся, жишся, гл. Отважиться, осмѣлиться, рѣшиться. Не зважилась розлучати, поблагословила. МВ. II. 21.
Звакува́ти, ку́ю, єш, гл. Потерять время, пробыть празднымъ. Ось я піду в жнива пшениці й жита жать, то, часу марне щоб, мовляв, не звакувать, скошу і свій горох. Г. Арт. (О. 1861. III. 96).
Звал, лу, м. Сваливаніе, упадъ. Бий мати до звалу. Подольск. г.
Звалаши́ти, шу́, ши́ш, гл. Выхолостить. Константиногр. у.
Звали́ти, ся. См. Звалювати, ся.
Зва́лище, ща, с. Развалины. Ворони з граками по звалищах літають. К. Досв. 221.
Звалі́ння, ня, с. = Звал. Впиваються до зваління з ніг. Левиц. (Правда, 1868, 556).
Звалови́тий, а, е. Неповоротливый, медлительный. Зваловитий кінь. Вх. Зн. 21.
