Щипає-ламає зелений виноград. Чуб. V. 346. Вибігала.... прудка коза, щипала травицю. Левиц. I. 92. Кинув не палку, уб'ю не галку, щиплю не пірря, їм не м'ясо. Ном. стр. 293, № 92.
Щипа́тися, па́юся, (плюся), єшся, гл. Щипаться. Навпісля будуть кусатись та щипатись. Левиц. Пов. 499.
Щипачо́к, чка́, м. Ум. отъ щипак.
Щипе́ць, пцю́, м. Раст. Festuca ovina L. ЗЮЗО. I. 123. См. Тонконіг.
Щипи́ця, ці, ж. = Щипак 2. Вх. Уг. 277.
Щи́пка, ки, ж. Щипокъ. Далі москальча злякалось, щоб він не росердивсь та не дав би йому щипки. Кв. Ум. Щи́почка.
Щипля́к, ка́, м. = Щипак 2. Вх. Уг. 277.
Щипну́ти, ну́, не́ш, гл. Однокр. в. отъ щипати. Щипнуть. А в тих лозах барвін-листок, щипну-вирву, вінець сплету. Чуб. III. 37. Вже й лає; часом щипне або штовхне стиха. МВ. (О. 1862. III. 41).
Щи́почка, ки, ж. 1) Ум. отъ щипка. Щипочки, рибочки, там і моїх дві ниточки (говорятъ, щипая одѣтаго въ новую одежду). Ном. № 11152. 2) Кусочекъ? Щипочка хліба. 3) Ласкат. слово: крошечка. Чуєш, кумасю, щипочко, кришечко. Ном. № 11641. Въ причитаньи надъ умершимъ сыномъ. Моя дитиночко, моя й щипочко! Моя щипочка одщипнулася. Мил. 211.
Щипу́н, на́, м. 1) Щипунъ, тотъ, кто щиплется. Константиногр. у. 2) Жук-щипу́н. Жукъ-олень. Константиногр. у.
Щипу́чий, а, е. 1) Щипаючій. Константиногр. у. 2) Ѣдкій. Константиногр. у.
Щи́пчик, ка, м. = Щипак 2. Вх. Лем. 487.
Щир, ру, м. Раст. Amarantus retroflexus. Вх. Пч. I. 8. ЗЮЗО. I. 111.
Щира́к, ка, м. Раст. Boletus edulis. Вх. Пч. II. 29.
Щи́ре, нар. = Щиро. Кохай щире, не облуднє. Чуб. V. 24.
Щире́й, рею́, м. Раст.: а) = Щир. ЗЮЗО. I. 111. б) Amarantus Blitum L. ЗЮЗО. I. 111.
Щи́ре́ць, рця, м. 1) Нетронутая подпочва, вообще что нибудь нетронутое. НВолын. у., Радом. у. 2) Чистый песокъ. Гол. Од. 43. Желех. Щирець пісок шорсткість має. Любечъ. 3) Раст. Amarantus paniculatus L. ЗЮЗО. I. 111. 4) До щи́рця́. До дна, до конца, до остатка. Тоді й ми вип'єм до щирця. Алв. 37. Тут Демчиху, мабіть, допекло до щирця, бо аж засичала. МВ. (КС. 1902. X. 145). Попили й поїли усе до щирця.
Щи́рий, а, е. 1) Искренній. Щира душа. Ном. Щире серце. Чуб. III. 266. 2) Истинный, настоящій, неподдѣльный, сущій. Добра та рада, де щирая правда. Ном. № 6130. Щирий козак ззаду не нападається. Ном. № 4199. Це не казка, а щирая правда. Чуб. II. 27. 3) Настоящій, безпримѣсный, чистый. Щирий пісок. Радом. у. Ходить зайчик по щирім бору. Грин. III. 109. Зробив ворітця із щирого злітця. Чуб. III. 295. Огородив двір щирим залізом. Чуб. 4) Усердный, прилежный. Щирому і Бог помагає. Ном. № 4436. Ой запрягайте батькови коні ой щирі воронії. Мет.
Щирина́, ни́, ж. Самая средина, нетронутая средина. Инший б'ється й рубається не відступаючи, як мур.... инший загнавсь аж у щирину вражу. МВ. III. 56.
Щири́ця, ці, ж. Раст.: а) = Щир. Вх. Пч. I. 8. б) = Щирей. ЗЮЗО. I. 111. Понад шляхом щирицею ховрашки гуляють. Шевч. 77.
Щи́рість, рости, ж. 1) Искренность. 2) Усердіе. Вибачайте, добрі люде, наша щирість та неспроможність. Ном. Не стій, коню, надо мною, виджу ж бо я щирість твою. Гол. I. 98. Од щи́рости. Искренно. Просить, наче й справді од щирости.
Щи́ро нар. 1) Искренно, по правдѣ. Вона мене молодого щиро полюбила. Мет. Молились щиро козаки. Шевч. 161. 2) Въ соединеніи съ прилагательными усиливаетъ качество или указываетъ на чистоту, безпримѣсность его: щиро-народній, (Левиц. Пов. 258), щиро-польський, (Левиц. I. 312) и пр. 3) Усердно. Шкодливих горобців та гав він щиро так ганяв, що витоптав всі кавуни і дині. Гліб.
Щирозло́тий, щирозлотний, а, е. Изъ настоящаго золота. Щирозлотий перстень. Чуб. III. 305.
Щирозу́бий, а, е. Оскаливающій часто зубы, переносно: злой, сварливый. Чуєш ти, суко щирозуба, давай мені їсти! Грин. II. 165.
Щи́ронька, ки, ж. = Щирість. Бачу ж я щироньку твою. АД. I. 270.
Щиросе́рдий, а, е = Щирий. К. Кр. 14.
Щирува́ти, ру́ю, єш, гл. Держать себя
