Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/231

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

вийшли повітали та донькою сина. Мет. 171.

Повіти́ця, ці, ж. Раст. Cuscuta Epilinum Wahl. ЗЮЗО. I. 120.

Пові́тка, ки, ж. Сарай для скота. (Чуб. VII. 393), также навѣсъ изъ соломенной крыши при такомъ сараѣ. Під повіткою наймички коноплі тіпають. Левиц. I. 175. Чи я тобі не казала, як стояла під повіткою: не йди, милий, та у Крим по сіль, бо зостанеш під наміткою. Чуб. V. 198. Ум. Повіточка.

Повіто́вий, а, е. Уѣздный. Повітовий суд. Котл. В одному повітовому місті жив міщанин Лемішка. Левиц. I. 238.

Пові́тра, ри, ж. Повѣтріе, эпидемія. Така повітра пішла, що люде мруть — холера. Балтск. у. А щоб на неї повітра прийшла. Васильк. у. А щоб тебе лиха повітра забрала. Подольск. г.

Пові́триця, ці, ж. Вихрь. Вх. Уг. 260.

Пові́тря, ря, с. 1) Воздухъ. Левиц. I. 25. О. 1862. IX. 115. Летить орел понад хутір, а в повітру в'єтсі. АД. II. 20. 2) = Повітриця. Вх. Уг. 260.

По́віть, ті, ж. = Повітка. Батько був на горищі, мати — в повіті. Сим. 222. Повіть, хату й новий тин. Мкр. Г. 63.

Повіхтериця, ці, ж. Вихрь, буря. Вх. Уг. 260.

Повічайка, ки, ж. = Повіка. Вх. Уг. 260.

Повішальник, ка, м. Повѣсившійся. Каменец. у.

Пові́шати, шаю, єш, гл. 1) Повѣшать, развѣсить. Повішала хустки на горищі. 2) Повѣсить. Взяли того попа, присудили повішати. Чуб. III. 335. Так їх (козаків) і повішали. Драг. 417.

Пові́шатися, шаюся, єшся, гл. Повѣситься. Побіг до того дуба і на ньому повішався. Чуб. II. 381.

Пові́шеник, ка, м. = Повішальник. ЕЗ. V. 209.

Пові́шно, нар. Навсегда, навѣки. Зміев. у.

Повіща́ти, ща́ю, єш, гл. Объявлять, возвѣщать.

Пові́я, ві́ї, ж. = Повійниця. Мир. ХРВ. 313. Мабуть назнав десь повію всесвітню та й віється. Мир. ХРВ. 324.

Пові́яти, ві́ю, єш, гл. Повѣять. Ой повій, вітроньку, з гори в долиноньку. Чуб. V. 134. Повій, вітре холодненький, з глибокого яру. Мет. 84.

Пові́ятися, ві́юся, єшся, гл. Отправиться, пойти. Гайдамаки повіялись із Черкас. ЗОЮР. I. 256. Мати повіялась кудись. Сами вперед повіялись. МВ. I. 74.

Повк, ку, м. Полкъ. Приїхали три козаки з повку: розв'язали Марусі головку. Мет. 105. Ум. Повчо́к. Отак Вовчок жене ляхів повчок. Ном. № 673.

Повкида́ти, да́ю, єш, гл. Бросить во что нибудь (во множествѣ). Лушпиння з яєць повкидала в піч. Кв. Ти ж їх, Боже, в рів глибокий, повкидаєш на погибель. К. Псал. 127. Повів їх (жидів) дурінь до річки, повкидав по одинцю. Драг. 347.

Повкида́тися, да́ємося, єтеся, гл. 1) Броситься во что (во множествѣ). Повкидались у воду. 2) Впасть во что, пристраститься къ чему (о многихъ).

Повклада́тися, да́ємося, єтеся, гл. Улечься (о многихъ). К. Досв. 93. Повечерявши, старі люде спать повкладались. К. ДС. 13.

Повкляка́ти, ка́ємо, єте, гл. Стать на колѣни (о многихъ). Повклякали серед хати, довго ся Богу помолили. МУЕ. III. 56.

Повко́вник, ка, м. и пр. = Полковник и пр.

Повко́лювати, люю, єш, гл. Воткнуть (во множествѣ). Повколюй голки в стіну.

Повко́пувати, пую, єш, гл. Закопать, вкопать (во множествѣ). Де-не-де стояли повкопувані стовби. Стор. II. 14.

Повко́чувати, чую, єш, гл. Вкатить (во множествѣ). Повкочуй колеса в повітку. Харьк.

Повко́шуватися, шуємося, єтеся, гл. Вкоситься (о многихъ).

Повкрива́ти, ва́ю, єш, гл. Укрыть, накрыть (многихъ, многое). Лягайте дітки, спати, а я вас повкриваю гарненько, щоб не померзли. Богодух. у. Ворохи (на току) швидче повкривайте, бо дощ находе. Харьк. у.

Повкрива́тися, ва́ємося, єтеся, гл. Укрыться, накрыться (о многихъ). Полягали на печі, ще й кожухами повкривалися. Харьк. у.

Повкру́чувати, чую, єш, гл. Ввинтить (во множествѣ).

По́вкупі, нар. Вмѣстѣ. Ми з Катрею зараз зійшли з хати, стали повкупі під дверима. МВ. II. 111.

Повку́тувати, тую, єш, гл. Окутать, закутать (во множествѣ). Стоять мажі, шкурами повкутувані. Рудч. Ск. II. 173.

Повку́туватися, туємося, єтеся, гл.