Пові́ка, ки, ж. Вѣко. Трудно сльозам ради дати, коли сами ллються. Нехай ллються річеньками, най (не) сохнуть повіки, — колись мила рученьками утре їх навіки. Грин. III. 183.
Повікува́ти, ку́ю, єш, гл. Долго жить. Вх. Зн. 50.
Пові́льний, а, е. 1) Свободный, вольный. Ти ж мій повільненький світу! Мет. 147. 2) Свободный, просторный. Шапка повільна. Лубен. у. 3) Умеренный, легкій. Торік зіма була повільна. Повільний огонь. 4) Медленный. Ум. Повільне́нький.
Пові́льність, ности, ж. Медленность, умѣренность въ движеніяхъ. Чуб. I. 283.
Пові́льно, нар. 1) Свободно, вольно. 2) Свободно, просторно. В хаті стало повільніше. 3) Умѣренно. 4) Медленно. Ум. Повільне́нько. То дощ, то знов спека, така що й Боже! А як би повільненько, то хліб кращий був би. Черниг. у.
Пові́ну́ти, ну́, не́ш, гл. Повѣять. Повінь, вітроньку, в ту сторононьку, где мій милий пробуває. Чуб. V. 1204. Вітрець повіне, то колоски так і крешуть, як у кресиво. Г. Барв. 147. Як із низу тихий вітер повіне, вся ваша жидівська сторожа погине. ЗОЮР. I. 60.
Повінча́ти, ча́ю, єш, гл. Повѣнчать. І світ мені зав'язали, із нелюбом повінчали. Чуб. V. 539.
Повінча́тися, ча́юся, єшся, гл. Повѣнчаться. Не топись, козаче, бо душу загубиш; ходім повінчаймось, коли вірно любиш. Мет. 17.
Повіншува́ння, ня, с. Поздравленіе.
Повіншува́ти, шу́ю, єш, гл. Поздравить.
По́вінь, вені, ж. Разливъ. Шух. I. 180.
Пові́рити, рю, риш, гл. 1) Повѣрить. Росказав би про те лихо, та чи то ж повірять? Шевч. 78. 2) См. Повіряти.
Повірни́й, а́, е́. Дающій въ долгъ (о торговцѣ, кабатчикѣ). Шинкарочко молодая, колись була повірная: повірь меду і горілки, бо не маю собі жінки. Нп.
Пові́рник, ка, м. Довѣренное лицо, повѣренный.
Пові́рувати, рую, єш, гл. Вѣрить нѣкоторое время. Повіруєм ще трохи в волю, а потім жити почнемо. Шевч. 383.
Повірхни́к, ка, м. Крыша надъ стрункою, — частью кошари, гдѣ доятъ овецъ гуцульскіе пастухи. Шух. I. 193, 194.
Повіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. пові́рити, рю, риш, гл. 1) Давать, дать въ долгъ. Вона мене здавну знає, мед-горілку повіряє. Чуб. V. 1033. Шинкарочко молода, повірь меду і вина. Чуб. V. 201. 2) Довѣрять, довѣрить. І наймичка у нас була хороша, а не повіряла (мати дітей) на неї. Г. Барв. 51.
Пові́с, су, м. Отвѣсъ. Ромен. у.
Пові́семце, ця, с. Ум. отъ повісмо.
Пові́сити, шу, сиш, гл. Повѣсить. За сеє Бог не повісить. Ном. № 114. ЗОЮР. I. 228. Куплю тобі намисто та на шию повішу. Мет. 7.
Пові́ситися, шуся, сишся, гл. Повѣситься. Коли мишей боїшся, на воротях повісся. Чуб. Осичина тим труситься, що на її Скарійот повісився. Ном. № 316.
Пові́смо, ма, с. Связка пеньки или льна въ 10 или 12 жмінь. Вас. 200. Чуб. 408. Шух. I. 148. От баба дала дідовій дочці повісмо конопель, щоб вона за ніч спряла. Рудч. Ск. II. 51. Ум. Пові́семце. Гол. Од. 36.
Повісня́ний, а, е. —не полотно́. Полотно болѣе тонкое, чѣмъ клочкове, которое въ свою очередь тоньше валовини. Вх. Зн. 5.
Пові́сти. См. Повідати.
Повісти́ти, щу́, сти́ш, гл. 1) Разсказать. Де котрий пожартує, инший стане та свій смуток-жаль повістить. МВ. I. 44. 2) Извѣстить. Пішли люде у слободу повістити. Мнж. 130.
По́вістка, ки, ж. 1) Повѣстка. 2) Разсказъ. Повістки (народні оповідання) Марка Вовчка. Спб. 1861.
Повістува́ти, ту́ю, єш, гл. Говорить, разсказывать. Шух. I. 45. Я хотів, бадічку, коли ж неня мене не пускали, повістує хлопець плачучи. Федьк.
По́вість, ти, ж. Повѣсть, разсказъ. Так казала мені стара Куцайка, росказуючи сюю повість. Кв.
Повістя́р, ра́, м. Писатель повѣстей, разсказчикъ. З того часу, як зроблено в Галичині особне видання Квітчиної повісти „Маруся“, жоден з українських повістярів не видавав у нас особною книжкою своєї праці. Левиц. I. Слівце од видавництва.
Пові́т, ту, м. 1) Уѣздъ. Левиц. Пов. 208. Таких ведмедів на приміті ще трохи є у нашому повіті. Гліб. 2) Повітами. Мѣстами, полосами. Оцей сніг випав не скрізь, а повітами: от за Любар, то й нема вже. НВолын. у.
Повіта́ти, та́ю, єш, гл. Привѣтствовать. Щоб пан отець, пані мати і вся родина
