Поду́нути, ну, неш, гл. = Подути. Сонце пригріло, вітер подунув. Рудч. Ск. I. 87.
Подупельник, ка, м. 1) Лакомка, баловень. Лохв. у. 2) Ловеласъ. (К. П. Михальч.).
Подури́ти, рю́, риш, гл. Лиш най хоть подурить, що мня любить… я повірю. Федьк. II. 87.
Подурі́ти, рі́ємо, єте, гл. Сойти съ ума (о многихъ). Бодай тії подуріли, що нас розлучили. Мет. 70.
Подурма́нитися, нюся, нишся, гл. Прикинуться дуракомъ. Два розумних, а третій називався Ясат-дурень, — значить, він був собі лицарь, да вже так подурманивсь. Рудч. Ск. II. 71.
Подурні́шати, шаю, єш, гл. Поглупѣть, сдѣлаться глупѣе. Желех.
Поду́ся, сі, ж. Ласк. отъ подушка. Ходи до Марусі на білі подусі. Чуб. V. 11. Спатусі на білії подусі (говорится ребенку, укладывая его спать).
Поду́ти, дму́, дме́ш, гл. Подуть. Живеш як у решеті: відки вітер подме, то повні хати. Ном. № 10284.
Поду́тися, дмемо́ся, дмете́ся, гл. 1) Надуться, напыжиться (о многихъ). 2) Надуться, разсердиться (о многихъ). Ой уже ж наші та вороженьки та усі подулися. Гол. I. 256. 3) Потускнѣть, затуманиться. Зорі подулися.
Поду́ха, хи, ж. Духота. Желех. Вх. Зн. 51.
Поду́хати, хаю, єш, гл. Подуть. За другим разом ножик топлять у миску, потім ложку веретено і гребінку. Послі подухають на миску і кажуть:… Чуб. I. 114.
Подуше́ньство, ва, с. Богослуженіе по умершемъ, панихида. Вх. Лем. 452.
По́душечка, ки, ж. Ум. отъ подушка.
Подуши́ти, шу́, шиш 1) Задушить (многихъ). Ховайтесь, казала лисичка, бо він же прийде та й подушить нас. Рудч. Ск. I. 24. 2) Надавить. Воздух подушить і вижене воду з лівера. Дещо.
По́душка, ки, ж. 1) Подушка. Вона взяла та під ту подушку, що він спить, і підкинула змієвого зуба. Рудч. Ск. I. 129. 2) Коконъ муравья. Комашки, комашки, ховайте подушки, бо татаре йдуть. Ном. № 339. Ум. По́душечка. Грин. III. 273.
Поду́шне, ного, с. Подушная подать. Оттаке здоров'я, а подушне дай. Ном. № 970. Бачать люде і Бог з неба, на подушне грошей треба. Чуб. V. 621.
Поду́шник, ка, м. Сборщикъ податей. Г. Барв. 411. Зароблю грошей, то батькові-матері запоможу в їх старощах, а то подушники уже, може, там і вікна повидирали. Г. Барв. 242.
Подущи́на, ни, ж. Подушка, не особенно хорошая подушка. ЕЗ. V. 93.
Подю́ґати, ґаю, єш, гл. Поковырять, потыкать. Бог узяв і сотворив Адама з глини і десь там до чогось припер. Али він (чорт), пек му, прибіг, увидів і подюґав пальцьом. І днесь черес тото на чоловіці віспа. Гн. I. 6.
Подя́ка, ки, ж. Благодарность. Ном. № 4611.
Подя́кування, ня, с. Благодареніе.
Подя́кувати, кую, єш, гл. Поблагодарить. АД. I. 14. От вовк виліз, поїв, подякував і побіг. Рудч. Ск. I. 177. Подякую йому за хліб, за сіль. МВ. I. 139.
Подя́чний, а, е. Благодарственный. Не вмів бідаха вимовити подячного слова, бо змалечку кому й за що приходилось йому дякувати? Г. Барв. 28. Заробила Маруся пироги, хоч не пшенишні, да яшні — свому родові подячні. Мет. 233.
Пое́зійка, ки, ж. Ум. отъ поезія 2.
Поезія, зії, ж. 1) Поэзія. (Квітка) постеріг і переняв поезію щоденної сільської мови, як Шевченко поезію народньої пісні. К. (Хата X.). Народня поезія. К. (Хата X.). 2) Стихотвореніе. Въ этомъ значеніи имѣетъ мн. ч.: Поезиї Ю. Г. Федьковича (Колом. 1867). Въ этомъ значеніи ум. пое́зійка. Желех. Иногда и въ ед. ч. въ знач. стихотворенія, поэтическія произведенія. Огненная поезія Шевченка. К. Оп. 119. Упала мені в руки поезія якогось пана Щоголева. Зрадів я, її прочитавши… Не багато тих пісень, да чистий же мед, а не перга словесна. К. Хата 2.
Пое́ма, ми, ж. Поэма. Шевч. 214. Ум. Пое́мка. Желех.
Пое́т, та, м. Поэтъ. Чого стоїть Шевченко яко поет народній. К. Оп. 115.
Поетизува́ння, ня, с. Опоэтизированіе. Желех.
Поетизува́ти, зу́ю, єш, гл. Опоэтизировать. Левиц. Пов. 316.
Поети́чний, а, е, поети́чній, я, є. Поэтическій. Слухало все, що живо, їх нових поетичніх творів. К. (Хата, XV). Поетичні сльози над Марусиною гарною і смутною долею. К. (Хата XVIII). Поетичня мова. К. (Хата, XX). Талант поетичній. К. (О. 1862. III. 53.) Брали поетичні
