Пому́чити, чу, чиш, гл. Помучить, измучить. Що воно за чоловік був так помучений. Рудч. Ск. II. 149.
Помуштрува́ти, ру́ю, єш, гл. Поучить нѣкоторое время военнымъ пріемамъ; пошкодить.
Помча́ти, мчу́, чи́ш, гл. Помчать, быстро понести, повезти. Куди Мар'єчку помчали, — тільки слід. Мет. 229. Чортинята миттю приробили йому довгенні крила та й помчав він мене у те са́ме дупло. Стор. МПр. 47.
Помча́тися, мчу́ся, чи́шся, гл. Помчаться. Данило на коня і помчався не оглядаючись. МВ. I. 156.
Помши́ти, мшу, ши́ш, гл. ? Шовком шити, — щоб не помшити. Грин. III. 11.
Пом'якчи́ти, чу́, чи́ш и пом'якши́ти, шу́, ши́ш, гл. Размягчить, сдѣлать мягтимъ. Велика буває чубанина навкулачках, а инший довідається, що й молотить не можна: пом'якчать ребра. ЗОЮР. I. 146.
Пом'я́кшати, шаю, єш, гл. Смягчиться, сдѣлаться мягче. На дворі пом'якшало, а то мороз був сильний. Борз. у.
Пом'якшити. См. Пом'якчити.
Пом'яну́ти. См. Поминати.
Пом'я́ти, мну́, мне́ш, гл. Помять. На тобі круг прядіва: щоб ти його пом'яла, потіпала і в мички помикала. Рудч. Ск. II. 44.
Пом'я́тися, мну́ся, мне́шся, гл. 1) Помяться, измяться. 2) ? Він довго не сперечався, потерся, пом'явся та й мусів доставити гроші. Левиц. Пов. 65.
Пом'яшку́рити, рю, риш, гл. Измять, намять. Черном.
Понабадаму́чувати, чую, єш, гл. Тоже, что и набаламутити, но во множествѣ.
Понабива́ти, ва́ю, єш, гл. То-же, что и набити, но во множ. Ваші діжки всі вже понабивав.
Понабіга́ти, га́ємо, єте, гл. Набѣжать, сбѣжаться (о многихъ). Понабігають з слободи дітвора до діда. Драг. 419.
Понабі́лювати, люю, єш, гл. Набѣлить (во множествѣ).
Понабіра́ти, раю, єш, гл. То-же, что и набіра́ти, но во множествѣ. ЗОЮР. I. 291. Вони понабірали за пазуху піску. Рудч. Ск. II. 68.
Понабіра́тися, ра́ємося, єтеся, гл. То-же, что и набіратися, но во множествѣ. Як ми любилися, як ми кохалися, слави-поговору понабіралися. Мет. 53. О, де ви такі розумні й понабірались. Ном. № 6219.
Понаближа́ти, жа́ю, єш, гл. Приблизить (во множествѣ).
Понаближа́тися, жа́ємося, єтеся, гл. Приблизиться (во множествѣ).
Понабрі́хувати, хую, єш, гл. Налгать (во множествѣ). Що вона на мене понабріхувала! Я сяка й така, і носата, і зубата, і горлата, і задріпана, і лиса, ще й до того відьма. Левиц. ПЙО. I. 375.
Понабро́ювати, бро́юю, єш, гл. То-же, что и наброїти, но во множествѣ или о многихъ.
Понабряка́ти, ка́ємо, єте, гл. Набухнуть (о многихъ). Бруньки в саду на дереві понабрякали. Левиц. I. 339.
Понабува́ти, ва́ю, єш, гл. 1) Надѣть обувь (во множествѣ или о многихъ). 2) Пріобрѣсть (во множествѣ). Десь понабували й дерева. Мир. ХРВ. 102.
Понабудо́вувати, вую, єш, гл. Настроить (во множествѣ).
Понабурко́вувати, вую, єш, гл. Намести снѣгу. Он дивись, як понабурковувало коло хати. Екатериносл. у. Слов. Д. Эварн.
Понава́жувати, жую, єш, гл. То-же, что и наважити, но во множествѣ или о многихъ.
Понава́лювати, люю, єш, гл. Навалить (во множествѣ).
Понава́рювати, рюю, єш, гл. Наварить (во множествѣ). Маркев. 71. Вона заходилась, — понапікала хліба, понаварювала. Грин. II. 85. Мати понапікала й понаварювала. Левиц. Пов. 154.
Понавербо́вувати, вую, єш, гл. Навербовать (многихъ).
Понаверта́ти, та́ю, єш, гл. То же, что и наверну́ти, но во множествѣ. Звозив хліб, поставив на току: оттакі скирти понавертав. Мир. ХРВ. 59.
Понавива́ти, ва́ю, єш, гл. Навить, намотать (во множествѣ).
Понавика́ти, ка́ємо, єте, гл. Привыкнуть (о многихъ). Так уже діти в їх погано понавикали. Черниг. у.
Понависа́ти, са́ю, єш, гл. 1) Нависнуть (во множествѣ). Сіно дощовою водою понесло, так воно на плотах понависало. Зміев. у. 2) Быть завѣшену, закрыть чѣмъ либо нависшимъ. Та вже тая доріженька терном заросла, терном заросла, пилом припала, червоною та калиною понависала. Чуб. V. 752. См. Позависати.
Понавіва́ти, ва́ю, єш, гл. Навѣять (во множествѣ).
