Почерни́ти, ню́, ни́ш, гл. = Почорнити.
Почерни́чити, чу, чиш, гл. Побыть монахиней.
Почерпа́ти, па́ю, єш, гл. Черпать нѣкоторое время.
Поче́рствіти, віємо, єте, гл. Зачерствѣть (во множествѣ). Чогось наші паляниці швидко почерствіли, — мабуть круто замішені.
Почеса́ти, шу́, шеш, гл. 1) Расчесать, причесать (многихъ). Усі дівки та молодії почесані йдуть. Грин. III. 274. 2) Почесать нѣкоторое время (волосы). 3) Побѣжать, быстро пойти. Повернула круто наліво, почесала яриною. Мир. ХРВ. 7.
Поче́сний, поче́стний, а, е. 1) Почтенный, уважаемый. Титарівна-Немерівна почестного роду. Шевч. 655. Він чоловік почесний. Черк. у. 2) Почетный. Поче́сний хліб. Хлѣбъ, съ которымъ приходятъ старости́ сватать дѣвушку. Тільки й знає почесний хліб старостам вертати. Г. Барв. 457. Поче́сна (ча́рка?) — угощеніе водкой въ нѣкоторые моменты свадебнаго обряда. Дружба наливає чарку горівки і кличе на почесну. Грин. III. 513. Тут то саме у Тараса коровай ділили; за вечерею бояре дружечок гулили; подавали їм почесну, а сами ковтали. Мкр. Н. Зо.
Поче́стка, ки, ж. 1) Приношеніе, даръ (начальству, уважаемымъ лицамъ, сватамъ). Почестку приніс. НВолын. у. Випросила у мене півня й пшона, в-останнє почестку дати своїм товаришкам і досвітчаній матері. Г. Барв. 205. Почестку їм (старостам) дала, і запили заручини. Г. Барв. 423. 2) Честь, слава. Дивись, як Семен пішов у почестку. Черк. у.
Поч́есть, ти, ж. Чествованіе. Наш Миколай чесний, взявся до почести, кивнув, моргнув на Параску, щоб подала меду пляшку. Нп.
Поче́ський, а, е = Почесний 2. Старостам аби почеська була. Г. Барв. 201.
По́чет, чту, м. Свита. За ним шляхетний почет виступає. К. МБ. II. 120.
Почи́кати, каю, єш, гл. Дѣтск. порѣзать.
Почикри́жити, жу, жиш, гл. Порѣзать, покромсать.
Почи́мхати, хаю, єш, гл. Скоро побѣжать. Вх. Зн. 43. Так почімхав, аж сі за ним закурило. Гн. II. 42.
Почимчикува́ти, ку́ю, єш, гл. Пойти быстро. Шевч. 663. Почимчикував майданом. Мир. Пов. I. 162. І отто зараз кудись почимчикував. Стор. МПр. 150.
Почи́н, ну, м. Начало. З почину були самовидцями. Єв. Л. I. 2. Як небо блакитне — нема йому краю, так душі почину і краю немає. Шевч. 122. Дайте нам на почин. Грин. III. 455.
Почина́льний, а, е. Относящійся къ началу дѣйствія, начальный. Ой дайте нам коровайную починальную шишечку. Грин. III. 463.
Почина́льниця, ці, ж. Начинающая. П'ятниця — починальниця, а субота — шишкобгальниця. Мил. 149.
Почина́ння, ня, с. Начинаніе. К. ЦН. 241.
Почина́ти, на́ю, єш, сов. в. поча́ти, чну́, не́ш, гл. 1) Начинать, начать. Я не знаю, що мені робити, що мені почати. Тогді козаки як діти не гаразд починали, по дві штуки гармат набірали. Макс. 2) = Починатися. КС. 1882. XII. 487.
Почина́тися, на́юся, єшся, сов. в. поча́тися, чну́ся, не́шся, гл. Начинаться, начаться. Ой чи добре, сини, в дорозі починалось? Лукаш. 63.
Почини́ти, ню́, ниш, гл. Сдѣлать. Да що будем робити, що ми починимо? Лукаш. 30. Отаке то йому вража вдова починила. Федьк.
Почи́нок, нку, м. 1) Начало = Почин. Г.-Арт. (О. 1861. III. 106). Віл щось почав був говорить, да судді річ його з починку перебили. Греб. 366. 2) Нитки на веретенѣ, заполненномъ совершенно. Чуб. VII. 410. Гол. Од. 36. Вас. 201. Т͡уілько дідова дочка одвернеться куди небудь, то бабина дочка в͡уізьме да й змотає починок із її веретена на своє: от у єї і б͡уільший починок стане. Чуб. II. 64. 3) мн. Родъ вышивки на женской сорочкѣ. Чуб. VII. 427. Ум. Почи́ночок. Я раненько устаю, по два починочки попрядаю. Мет. 370.
Почи́ночок, чка, м. 1) Ум. отъ починок. 2) мн. Раст. Spiraea Filependula L. ЗЮЗО. I. 137.
Почиря́тися, ря́юся, єшся, гл. Помѣняться. Вх. Уг. 262.
Почи́слити, лю, лиш, гл. Посчитать. Пан почислив і питає: кілько тобі плугів ше дати? Гн. I. 126.
Почи́стити, щу, стиш, гл. Почистить.
Почита́ти, та́ю, єш, гл. Почитать.
Почи́тувати, тую, єш, гл. Читать.
