жать (къ сердцу), приласкать. Пригорнути до серденька та й поцілувати. Мет. 23. Ой хто ж мене молодую на чужині пригорне? Мет. 78. 2) Приваливать, привалить (сыпучимъ тѣломъ), пригресть сыпучее тѣло (землю, снѣгъ) и засыпать имъ сверху. В вишневім садочку схоронила, сирою землею пригорнула. Чуб. V. 781.
Пригорта́тися, та́юся, єшся, сов. в. пригорну́тися, ну́ся, нешся, гл. Прижиматься, прижаться, прильнуть. Не пригорнеться вже серденько і моє до його. Мет. 66.
При́горщ, щі, ж. = Пригірщ. Енея з пригорщею ланців велів судьбам не потопить. Котл. Ен. VI. 9.
Пригости́ти, щу́, сти́ш, гл. 1) Прибыть, пріѣхать въ гости. Ми пригостили до Илаша. Федьк. В царя дочку заручили, та й додому пригостили. Гол. IV. 551. 2) Принять какъ гостя, угостить. І ця сестра його пригостила добре. Мнж. 16.
Пригото́вка, ки, ж. = Приготування. Рк. Левиц. Хотин. у.
Приготува́ння, ня, с. Приготовленіе.
Приготува́ти, ту́ю, єш, гл. Приготовить. Мати йому приготує на цілий день горщок кисілю. Рудч. Ск. II. 85.
Приготува́тися, ту́юся, єшся, гл. Приготовиться.
При́гра, ри, ж. Вылетъ пчелъ значительной кучей изъ улья на нѣкоторое время. Зашуміло село, як на пригру бджоли. Мир. ХРВ. 260.
Приграва́ння, ня, с. Аккомпаниментъ.
Приграва́ти, раю, єш, гл. Аккомпанировать.
Пригре́биця, ці, ж. 1) Погребница, передняя часть погреба, сводъ надъ ступеньками, ведущими въ погребъ. 2) Входъ въ помѣщеніе съ гончарнымъ горномъ. Вас. 180. 3) У колесниковъ: входъ въ яму, служащую для склада топлива и сообщенія съ топкой. Вас. 146.
При́грів, ву, м. Мѣсто, обогрѣваемое солнцемъ; солнцепекъ. Чабан на соняшному пригріві… спить. О. 1862. V. Кух. 31.
Пригріва́ти, ва́ю, єш, сов. в. пригрі́ти, грі́ю, єш, гл. Припекать, припечь, пригрѣвать, пригрѣть. Зійшло сонце під віконце… стало пригрівать. Чуб. V. 1016. Наше женихання — як літня роса: вітер повіє, сонце пригріє, роса опаде. Чуб. V. 180.
Пригроми́тися, млю́ся, ми́шся, гл. Нахлынуть, собраться массой. Як пригромлять люде до колодязя, дак дотовпу нема.
Пригру́бник, ка, м. ? Мил. М. 62. Желех. Пани чаї та шпунти п'ють, а ми в пригрубнику знай люльки плюндримо. Ном. № 10380. См. Грубник 2.
Пригру́бок, бка, м. Выступъ возлѣ печи.
Пригрудча́, ча́ти, с. Грудной ребенокъ. Пирят. у.
Пригрусти́ти. См. Пригрущати.
Пригруща́ти, ща́ю, єш, сов. в. пригрусти́ти, грущу́, стиш, гл. Внушать, внушить, приказывать, приказать. Він так мені пригрущав, щоб я тобі наказав. Черк. у. Можайка кряжив здорово за паничами, глядів їх, як своїх дітей, пригрущав, щоб не робили погано. Новомоск. у. Лихий свекор погуляти да не пустить; ой хоть пустить молодую да й пригрустить: „Іди, іди, дитя моє, не барися: у сінечки за дверечки да й вернися. Маркев. 103.
Пригу́кувати, кую, єш, гл. Кричать въ добавленіе къ работѣ. Іди поможи стягати сволок на хату, — хоч будеш пригукувати, а то нічого не зробимо. Константиногр. у.
При́гулень, льня, м. = Відгулень. О. 1862. I. 20.
Пригуля́ти, ля́ю, єш, гл. 1) Пріобрѣсть, гуляя. 2) — дити́ну. Прижить ребенка.
Пригуме́нок, нка, м. Часть гумна, гдѣ складываются земледѣльческія орудія. Радом. у.
Придаба́шка, ки, ж. = Придибашка. Станемо собі наші стрілецькі придабашки уповідати. Федьк.
Придава́ти, даю́, є́ш, сов. в. прида́ти, да́м, даси́, гл. 1) Прибавлять, прибавить. „Ще ж нам цього мало“. — Що ж ми вам придамо? — Чуб. III. 39. — ходи́. Прибавлять, прибавить шагу. Чим дуж придав ходи в ноги. Мир. ХРВ. 9. 3) Давать, дать въ качествѣ приданаго крѣпостнаго человѣка. Ви за молодою панією мабуть придані? МВ. (О. 1862. I. 73).
Придава́тися, даю́ся, є́шся, сов. в. прида́тися, да́мся, даси́ся, гл. 1) Годиться, пригодиться. Золотий ключик до кождих дверей придасться. Ном. № 7393. 2) Удаваться, удаться, оказаться, выйти какимъ; оказаться къ чему годнымъ, способнымъ. В чім ти, мила, купалася, що такая придалася? Чуб. V. 38. Оттакий то придався нам солодкий мед. Грин. II. 171. Паска у нас хороша придалась. Кв. Наймичку собі приняла, та й добра дівчина придалась. Г. Барв. 295. Придавсь один чернець на малювання. К. ЧР. 82.
