Перейти до вмісту

Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/570

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

шись дуже, шаталась уранці в неділю по коморі. Г. Барв. 155.

Розру́нтати, таю, єш, гл. Разбросать, разрыть.

Ро́зрух, ху, м. 1) Возмущеніе, мятежъ, бунтъ. 2) Смута, тревога, смятеніе. А тут вже розрух зробився: шукають тії молодиці: порозбігалися скрізь, якою вона дорогою йшла, та й найшли у житі. Рудч. См. I. 210.

Розру́хати, хаю, єш, гл. Расшевелить.

Розру́хатися, хаюся, єшся, гл. Расшевелиться.

Розруша́ти, ша́ю, єш, сов. в. розру́шити, шу, шиш, гл. Расшевеливать, расшевелить, приводить, привести въ движеніе. Ідуть дощі все дрібнії, землю розрушають і травою устилають. Нп.

Розрю́мсатися, саюся, єшся, гл. Расплакаться.

Розса́да, ди, ж. 1) Разсада. Ти, капусто, ти, розсадо моя. Чуб. V. 1166. 2) — за́яча. Раст. Sedum Telephium L. ЗЮЗО. I. 136.

Розса́джувати, джую, єш, сов. в. розсади́ти, джу́, диш, гл. 1) Разсаживать, разсадить. Молодиць розсадила, де якій як припало. Кв. I. 134. Ой гаю мій, гаю, розсажений зрідка! Чуб. V. 647. 2) Разсаживать, разсадить, разбить, раздавить. Як ми тебе (барило) не вип'ємо, — бодай, тебе розсадило. МУЕ. III. 159. Розсадили казан. Харьк. у.

Розса́дина, ни, ж. Стебель разсады. Ном. № 261.

Розсади́ти. См. Розсаджувати.

Розсвербі́тися, блю́ся, би́шся, гл. Раззудиться. Розсвербілась спина. Константиногр. у.

Розсвіну́ти, не́, гл. безл. Разсвѣсть, наступить разсвѣту. Так рано встала, що аж на порозі розсвінуло. Ном. № 13900.

Ро́зсвіт, ту, м. Разсвѣтъ. Чуб. V. 715. На розсвіті добре спання, хто не знає закохання. Чуб. V. 34.

Розсвіта́ти, та́є, гл. безл. Разсвѣтать. Чи то зоря розсвітає, чи полуднє гріє? Чуб. V. 2.

Розсвіта́тися, та́ється, гл. безл. = Розсвітати. Світ вже біленький розсвітавсь, як ми з того весілля повертали додому. МВ. II. 93.

Розсвіти́ти, чу́, тиш, гл. Разжечь, заставить ярко горѣть. Запали в печі!… От вона розсвітила. Рудч. Ск. II. 62. Розсвітив йому свічку, аж з очей іскри летять. Ном. № 3978.

Розсвіти́тися, чу́ся, тишся, гл. Разгорѣться. Тільки що розсвітились (зірочки), та й то не зовсім ясно, а наче крізь серпанок. Кв. I. 28.

Розсе́рдити, джу, диш, гл. Разсердить. На шальвію воду грію, на руту не буду: розсердила миленького, просити не буду. Чуб. V. 210.

Розсе́рдитися, джуся, дишся, гл. Разсердиться. Розсердься, та не вдарь. Ном. № 3810.

Розсила́ти, ла́ю, єш, сов. в. розісла́ти, шлю́, леш, гл. Разсылать, разослать. От десь мої воли пропали! Шукаю сам і хлопців розіслав і найти не можна. Ном. № 14052. Дрібні листи писала, по губернях розсилала. Чуб. V. 978.

I. Ро́зсип, пу, м. 1) Разсыпъ, разсыпка. Дивимось — свіжий розсип: видно брав хтось зерно вночі. Новомоск. у. 2) = Розсипка. Од його всі в розсип, як голуби від шуліки. МВ. I. 72.

II. Ро́зсип, пи, ж. На Днѣстрѣ: лиманная береговая мель, слегка покрытая водою и во время сѣверныхъ вѣтровъ обнажающаяся на далекое разстояніе. Браун. 52.

Розсипа́ти, па́ю, єш, сов. в. розси́пати, плю, плеш, гл. Разсыпа́ть, разсы́пать. Породила мене мати на біду, розсипала м орішеньки на льоду. Чуб. V. 11. Розсипала я на його чимало карбованчиків. Левиц. Пов. 348.

Розсипа́тися, па́юся, єшся, сов. в. розси́патися, плюся, плешся, гл. 1) Разсыпа́ться, разсы́паться. Горох розсипався. Волосся розсипалось по плечах. Веселий промінь сонця йшов через вікно, розсипався поміж зеленим листом. Левиц. Пов. 162. Голос його розсипався між скелями, як весняний перший грім. Левиц. Пов. 355. 2) Распадаться, распасться. Тая земля, що він одлупив, взяла та й розсипалася у його в руці. Чуб. I. 144. Цебер розсохся і розсипався. Рудч. Ск. I. 129. Ой упала зоря з неба та й розсипалася, мила зорю позбірала та й затикалася. Чуб. V. 1194. Розсипались жовті кости як жар по печі. Чуб. V. 739. 3) Разрѣшаться, разрѣшиться отъ бремени. У мене жінка розсипалась. Лохв. у. 4) Усиленно хлопотать, изъ кожи лѣзть. Зубиха ж тут так і розсипається. І сюди шатнеться, і туди мотнеться; і намисто