но, щоб такая буря злая на козаків так моцно виступала й уставала. Макс. 2) Вѣсть, слухъ. Прийшли слухи до милої, що милого вбито. Чуб. V. 829. 3) мн. Уши. Зараз одчинились йому слухи. Єв. Мр. VII. 35. Заячьи уши. Вх. Пч. II. 6. Знає свиня, — шанувавши сонце святеє, образи святії і слухи ваші, — що перець. Ном. № 6513.
Слу́хало, ла, м. Въ сказкѣ: слушающій. Рудч. Ск. II. 82.
Слу́хання, ня, с. 1) Слушаніе. 2) Повиновеніе.
Слу́хати, хаю, єш, гл. 1) Слушать. В неділеньку рано задзвонили дзвони: слухай, матусенько, чи по козакові. Мет. 95. Ти кажеш, та нічого слухать, — пустяки говоришь. Ном. № 13001. Оцюди́ ли́ш слу́хай! Не по твоему, а вотъ какъ будетъ. Ном. № 1080. Чмелі́в слу́хати. Быть огорошеннымъ ударомъ. Котл. Ен. I. 13. 2) Слушать, повиноваться. А та палиця пан називається, треба її слухати. Ном. № 1140.
Слу́хатися, хаюся, єшся, гл. Слушаться, быть послушнымъ. Не будеш слухаться, то нічого не поможеться. Рудч. Ск. II. 118.
Слуха́ч, ча́, м. Слушатель. Ком. Р. II. 68. Г. Барв. 304. Щог. Сл. 94. Воздвиженський не вважав на увагу, чи неввагу своїх слухачів. Левиц. Пов. 52.
Слухащий, а, е. Слушающій. Усім головам слухащим — на многі літа. АД. I. 133.
Слухм'я́ний, а, е = Слухняний. Микола.... роботящий, слухм'яний. О. 1861. VIII. 17.
Слухня́ний, слух'я́ний, а, е. Послушный. Шевч. 465. Був добрий, слухняний хлопець. Левиц. I. 248. Ум. Слухняне́нький, слух'яне́нький.
Слухня́но, слух'я́но, нар. Послушно. Не може піти слідком за своїм серцем так слухняно, як мала дитина. Левиц. Пов. 283. Ум. Слухня́ненько, слух'яне́нько. Вони слухняненько коло мене посідали. МВ. II. 116.
Слухня́нство, слух'я́нство, с. Послушаніе.
Случа́й, ча́ю, м. = Випадок. Немає ніже єдиного случаю, щоб доладу було згадать. Шевч. 584.
Слу́чка, ки, ж. = Случай. Я й не знала, що їй така случка случилась, та й приходю до неї, а вона й каже, що її побито. Екат. г. (Залюб.)
Слу́шний, а, е. 1) Надлежащій, порядочный, приличный. До плуга треба слушного погонича, щоб проворний був. Борз. у. 2) Своевременный. Слу́шний час. Надлежащее, удобное время. Підожду до слушного часу. 3) Справедливый, основательный (о доказательствѣ, замѣчаніи, поступкѣ). 4) Надлежаще взрослый для работъ. Слушні вже діти. НВолын. у.
Слу́шність, ности, ж. 1) Своевременность. 1) Справедливость. Желех.
Слу́шно, нар. 1) Надлежаще. 2) Справедливо.
Сльоз, зу, м. — турецький = Слиз. Вх. Пч. I. 11.
Сльоза́, зи́, ж. Слеза. Да не лай мене, моя мати, гіркими словами, — обіллюся із вечора дрібними сльозами. Мет. 85. За слізьми світа не бачив. Левиц. I. 38. Вода.... холодна та чиста, як сльоза. Рудч. Ск. II. 45. Ум. Слі́зка, слі́зонька, слі́зочка.
Сльоза́вий, а, е. Слезный, облитый слезами. Сльозаве око в небо зносить. Федьк. I. 38.
Сльози́на, ни, ж. Слезинка, одна слеза. І хоть єдиную сльозину в очах безсмертних покажи. Шевч. Ув. Слози́нка, сльози́нонька, сльози́ночка.
Сльози́ти, зи́ть, гл. безл. Слезиться, сочиться. Ном. № 267, ст. 298. См. Слези́ти.
Сльо́си, мн. Куполообразные своды гончарной печи. Вас. 180.
Сльота́, ти́, ж. Осеннее ненастье, мокрый снѣгъ. Лізеш сльотою. Ном. № 2757.
Сльота́вий, а, е. Ненастный.
Слюга́, ги́, ж. = Сльота. Не лізь в очі як слюга. Ном. № 2757.
Слюз, за, м. 1) Слизь. (Міус. окр.). 2) = Слиз. Вх. Пч. I. 11.
Слю́завий, а, е. Слизистый, покрытый слизью. Сало слюзаве. Міус. окр.
Слюзи́ти, слюжу́, зиш, гл. Покрываться слизью, течь слизи. Слюзить з сала. Конст. у.
Слюзува́ти, зу́ю, єш, гл. Плакать часто. Воно усе було слюзує та й слюзує, і день, і ніч. Новомоск. у. (Залюб.).
Слюса́к, ка́, м. Деревянный крючекъ, въ который западаетъ деревянная щеколда. Лебед. у.
Слю́са́рство, ва, с. 1) Слесарство. 2) = Мосяжництво. Шух. I. 245.
