ну́кати, каю, єш, гл. Понуждать, понудить, заохочивать. Спонукувала хлопців до діла. Г. Барв. 486. Вони її спонукували на добро. Г. Барв. 487.
Спопели́ти, лю́, ли́ш, гл. Обратить въ пепелъ.
Спопелі́ти, лі́ю, єш, гл. Обратиться въ пепелъ, истлѣть. Бодай стадо виздихало, бодай кужель спопеліла, бодай дитя скаменіло. Гол. I. 43.
Спопува́ти, пу́ю, єш, гл. Провести жизнь въ санѣ священника. Инший спопує або здякує собі, а військовим москалем не буде; цих часів з жадної статі у москалі беруть: з міщанської статі, з мужичої, з панської, з купецької і з духовної статі. Васильк. у.
Спо́рати, раю, єш, гл. = Упорати. Екат. у. Спорали ячмінь, а ще гречка зосталась. Волч. у.
Спо́рзний, а, е. Грязный, порочный, сластолюбивый! Вх. Лем. 66.
Спорзни́тися, ню́ся, ни́шся, гл. Оскоромиться. Вх. Зн. 66.
Спо́рий, а, е. 1) Скорый, успѣшный. Де руки й охота, там спора робота. Ном. № 11016. 2) Довольно большой, объемистый.
Спориня́, ні́, ж. Прибыльность, умноженіе. Угор.
Спори́ти, рю́, ри́ш, гл. Умножать, прибавлять, увеличивать. Спори, Боже, хліба-соли і всього доволі. Ном. № 12062. 2) Споспѣшествовать, благопріятствовать. Хай вам Бог спорить. Г. Барв. 221.
Спори́тися, рю́ся, ри́шся, гл. 1) Умножаться, прибавляться, увеличиваться. 2) Спориться, удаваться.
Спо́ритися, рюся, ришся, гл. 1) Спорить. Спориться як за батьківщину. Ном. № 2669. 2) Воли́ спо́ряться. Не парные волы несогласно идутъ въ парѣ. Мнж. 167.
Спори́ш, шу́, м. Раст. Poligonum aviculare L. Анн. 263. Ой не стелися, зелений споришу, а по крутій горі. О. 1861. IV. 103.
Спорли́вий, спо́рний, а, е. Любящій спорить. Маркев. 125.
Спороди́ти, джу́, диш, гл. Родить. КС. 1883. VIII. 770. Спородила мене матінка. Грин. III. 256.
Спорожни́ти, ся. См. Спорожняти, ся.
Спорожні́ти, ні́ю, єш, гл. Опустѣть. Млин молов, під льодом спорожніло, то й гуготить, як їдеш. Волч. у.
Спорожня́ти, ня́ю, єш, сов. в. спорожни́ти, жню́, ни́ш, гл. Опорожнять, опорожнить. Рудч. Ск. II. 199. Нехай спорожню глечичок, а то він з водою. Новомоск. у. Коряк той спорожнили. Мкр. Н. 31.
Спорожня́тися, ня́юся, єшся, сов. в. спорожни́тися, жню́ся, ни́шся, гл. 1) Опорожняться, опорожниться. Торба спорожнилась. Рудч. Ск. II. 156. 2) Разрѣшиться отъ бремени. Вона тепер у тяжі, а спорожниться, то буде робити. НВолын. у.
Споро́ти, рю́, реш, гл. 1) Вспороть, изрыть. Споров (могилу) плуг тяженький. Рудан. I. 26. 2) Высѣчь. Бодай кат споров. Ном. № 3686.
Спорохна́віти, спорохня́віти, вію, єш, гл. Сгнить, превратиться въ пыль, въ труху (напр. о деревѣ). Спорохнавіла груша. Камен. у.
Спорохні́вка, ки, ж. Гнилушка, кусокъ гнилого дерева. Вх. Уг. 269.
Спороши́ти, шу́, ши́ш, гл. Усыпать. Удень берег Ворскли так біліє полотнами, мов снігом спорошений. Г. Барв. 221.
Спорсну́ти, сну́, не́ш, гл. 1) Сорваться. Риба з гачка спорснула. Спорснув з коня. Вх. Зн. 22. 2) Взбрызнуть. Як купиш скотину, то набери у рот горілки да й спорсни, то скот не буде бити. Грин. I. 15.
Спо́рськати, каю, єш, гл. 1) Обрызгать, окропить. 2) — різка́ми. Выпороть.
Спору́да, ди, ж. Сооруженіе. Страшна споруда: сім гаків залізних стирчать попід бойницями високо. К. Бай. 71.
Спору́джувати, джую, єш, сов. в. спору́дити, джу́, диш, гл. Сооружать, соорудить; устраивать, устроить. На скелях він житло собі спорудив. К. Іов. 90. Спорудили церкву. Г. Барв. 171.
Споружа́ти, жа́ю, єш, гл. = Споруджувати.
Споружи́ти, жу́, жиш, гл. = Спорудити. Старий собі нову свиту споружив. Зміев. у.
Спору́житися, жуся, жишся, гл. Собраться со средствами, съ силами на что, приготовиться къ чему. Я тільки споруживсь іти в волость, аж і він тут їде. Екат. у. Що ти бовкунцем ореш? — Та нема паноче, другого волика; оце насилу споружились на одного. Чуб. II. 543.
Споряди́ти, ся. См. Споряджати, ся.
Споряджа́ти, джа́ю, єш, сов. в. споря-
