вать. Такий хлопець натуристий. Чи ми його так малим спотворили? А тепер, як чого схотів, так щоб було! Черн. у.
Спотика́йло, ла, м. 1) Спотыкающійся. 2) = Спотикач. Варенуха, спотикайло, сахарна палянка. Мкр. Н. 34.
I. Спотика́ти, ка́ю, єш, гл. 1) Спотыкаться. Свої білі ніжки на сире коріння, на біле каміння спотикає. КС. 1882. XII. 500. Іде козак, коня веде, а кінь йому спотикає. Чуб. V. 43.
II. Спотика́ти, ка́ю, єш, сов. в. спітка́ти, ка́ю, єш, гл. Встрѣчать, встрѣтить. Котл. Ен. I. 26. Пила та гуляла, поки лихо не спіткало. Шевч.
I. Спотика́тися, ка́юся, єшся, сов. в. спіткну́тися, ну́ся, нешся, гл. Спотыкаться, споткнуться. А на третім чистім полі кінь ся спотикає. Чуб. V. 137. На паличку спіткнулася, на злуктечко впала. Мет. 14.
II. Спотика́тися, ка́юся, єшся, сов. в. спітка́тися, ка́юся, єшся, гл. Встрѣчаться, встрѣтиться. Думав, доля зострінеться, — спіткалося горе. Шевч.
Споти́кач, чу, м. Родъ настойки. Оставалась пляшка спотикачу. Котл. МЧ. 470. 2) Толчекъ, подзатыльникъ. Спотикача як дав.
Спотикача́, нар. Спотыкаясь.
Спотикну́тися, ну́ся, не́шся, гл. = Спіткнутися.
Спотино́ву, спотоно́ву, нар. 1) Сначала, спервоначала. Мнж. 192. От (чумаки) як виїхали, спотинову у кожного багато хліба, їдять, не шкодіють. Мнж. 102. 2) Снова. Те ж збувши, взявся закупать всячину всяку спотонову. Мкр. Г. 49.
Спо́тиньга, нар. Исподтишка. Спотиньга в стегно впилася. Котл. Ен. VI. 71. Це така собака, що спотиньга рве. Мнж. 192. Усе спотиньга і потягну що небудь. Г. Барв. 365.
Спо́тич, нар. = Спотикача. Пішов він п'яний спотич додому. Камен. у.
Спо́тичка, ки, ж. Столкновеніе, преткновеніе. Найбільш має з становим спотичку піп. Отой йому спотичку робе. НВолын. у.
Споті́ти, ті́ю, єш, гл. Вспотѣть. Така хата тепла, що спотієш дрижачи. Ном. № 14036.
Спотре́бно, нар. = Потрібно. Гол. III. 523.
Спохвати́тися, чу́ся, тишся, гл. Схватиться, вскочить. Ой пойду я на Вкраїну иншої шукати! Мила спохватилася, у ноги вклонилася. Чуб. V. 791.
Спо́хвату, нар. Второпяхъ, впопыхахъ. Виїздив я з дому та спохвату забувся взяти гроші. Рк. Левиц.
Спохолом, нар. Косо, наклонно. Спохолом положити каміня. Вх. Лем. 469.
Спохи́лий, а, е. Покатый, наклонный.
Спохму́ра, нар. Изъ подлобья, сурово. Спохмура дивиться. Волч. у.
Спохо́ва, нар. Наклонно. Шух. I. 79. См. Спухово.
Споча́тку, нар. Сначала. Спочатку і цей цар їх не міг звоювать. Чуб. II. 207. Молоді жили спочатку мирно і щасливо. Левиц. Пов. 49.
Спочи́в, ву, м. Отдыхъ. Погоня вставала, мене в тернах на спочиві минала. Макс.
Спочива́ння, ня, с. Отдохновеніе. Під вечір (сонце) іде зовсім на спочивання. Чуб. I. 5.
Спочива́ти, ва́ю, єш, сов. в. спочи́ти, чи́ну, неш, гл. 1) Спать, почивать, выспаться. Хто по повні випиває, той під тином спочиває. Ном. № 11448. 2) Отдыхать, отдохнуть. Ішов кобзарь до Київа та й сів спочивати. Шевч. Да де я буваю, да де я літаю, — на калині спочиваю. Мет. 153.
Спочи́вище, ща, с. Мѣсто отдыха. До вічного спочивища добралась. К. Дз. 191. Де захист наш, спочивище тихе? К. ПС. 132.
Спочи́вок, вку, м. = Спочив. Рудч. Чп. 254. Там собі безпечне дев'ятого дня спочивок має. ЗОЮР. I. 37.
Спочи́н, ну, м. = Спочив.
Спочи́нок, нку, гл. = Спочив. КС. 1882. XII. 502. Будуть кримці та нагайці, безбожні бусурмени, тебе, пішого-піхотинця, на спочинках минати. ЗОЮР. I. 33.
Спочи́ти. См. Спочивати.
Спочну́ти, ну́, не́ш, гл. = Спочити. Ой як вона собі сіла та й трошки спочнула. О. 1862. V. 71.
Спочува́ти, ва́ю, єш, сов. в. спочу́ти, чу́ю, єш, гл. 1) Чувствовать, почувствовать. Мені їх любі слова чуються, я їх кохання спочуваю. МВ. II. 146. 2) Сочувствовать, посочувствовать. Я б і з малою дитиною розмовляла. Нехай мені спочує аби хто. МВ. II. 36. Вона знов йому вимовляла свій жаль, свою тугу
