гає. Ном. № 4435. Постава свята, а сумління злодійське. Ном. № 178.
Сумни́й, а́, е́. Печальный, грустный. Тяжко сумна душа моя. Єв. Мр. XIV. 34. Слухаючи такі речі, зробиться сумною і на яку часину посмирніша. Стор. М. Пр. 153. Ум. Сумне́нький, сумне́сенький.
Сумни́тися, мню́ся, ни́шся, гл. Сомнѣваться. Ми не сумнились, що за сим первим і найважнішим фактом.... постануть уже инші факти. К. ХП. 13.
Су́мність, ности, ж. = Сум. Що так сумно не весело? — Не питай ти мої сумности, веселости. МУЕ. III. 36.
Су́мно, нар. Печально, грустно. Так мені чогось сумно й боязко, аж моє серце мре. МВ. Ум. Сумне́нько, сумне́сенько.
Сумови́тий, а, е. Наводящій грусть, унылый. Живуть вони по ямах та байраках, між скелями в печерах сумовитих. К. Іов. 63.
Сумота́, ти́, ж. = Сум.
Сумува́ння, ня, с. Печаль, грусть. Були в нас старі сумування. МВ. II. 196.
Сумува́ти, му́ю, єш, гл. Печалиться, грустить. Мет. 158. Сумуючи, частенько плакав. Кв. На тім степу скрізь могили стоять та сумують. Шевч. Зроду так гірко не плакала, не сумувала таким тяжким сумом. Г. Барв. 144.
Сумува́тий, а, е = Сумовитий.
Сум'яття́, тя́, с. Суматоха. Левч. 64.
Сунда́читися, чуся, чишся, гл. Плестись, тянуться. Школяри вже сундачуться. Сквир. у.
Суне́ць, нця́, м. Короткій отрубокъ, кусокъ бревна. Вх. Зн. 67.
Суни́ці, ни́ць, ж. мн. Земляника, Fragaria vesca (сама ягода). Ой у степу зацвіли суниці. Чуб. V. 455. Ум. Суни́чки, суни́ченьки. Вже минули суниченьки й полуниченьки, вже наспіли осінні та вечерниченьки. Мет. 328.
Суни́чник, ка, м. Раст. земляника, (все растеніе цѣликомъ). Ой стежечка да маленькая, муравочка зелененькая; ой заросла да суничником, зацвіла поленичником. Мет. 163. См. Суниці.
Су́нка, ки, ж. Сумка. Старецької сунки нігди не наповниш. Ном. № 4655.
Су́нути, ну, неш, гл. 1) Одн. в. отъ совати. Сунуть. Не сунь носа до чужого проса. Ном. № 9647. Півкопи грошей в руку суну. Котл. 2) Двигаться, итти. У обід знову Грицько суне. Мир. Пов. 121. Про вовка помовка, а вовк і суне. Ном. № 5769. Комарів як суне, то аж світа не видко. Зміев. у.
Суну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Сразу посунуть, толкнуть, кольнуть. Як ухопить спис та як суне того комишника під бік, — так і проняв. ЗОЮР. I. 158. 2) = Суну́тися. От як сунули, скоро і нагнали. Мнж. 18.
Су́нутися, нуся, нешся, гл. 1) Соваться. Не питаючи броду, не сунься у воду. Ном. 2) Медленно двигаться, надвигаться. Стрічкою сунулись козаки. Стор. М. Пр. 124.
Суну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Броситься, ринуться. Сунулись тії тури в пущу, так і виваляли дерево; а князь за ними знай пускає стрілку за стрілкою. К. (ЗОЮР. II. 204). Він до челяді сунеться, — і челядь пропала. Шевч. II. 28.
Суньголо́в, нар. Стремглавъ. Вх. Зн. 67.
Супере́ка, ки, ж. Споръ, несогласіе, распря. Будем ми втрьох велику между собою супереку мати. КС. 1882. XII. 501. На супереки́ йти́ з ким. Дѣлать противъ чьего либо желанія. Іде на супереки з батьком старший син. Волч. у. Ум. Супере́чка. Де два ходить до дівчини, — буде суперечка. Грин. III. 229. І межи святими буває часом суперечка. Ном. № 3319.
Супереча́тися, ча́юся, єшся, гл. = Суперечитися. Черн. г.
Супере́чити, чу, чиш, гл. Спорить, противорѣчить, возражать. А що се ви, суперечити схотіли? МВ. (О. 1862. I. 103).
Супере́читися, чуся, чишся, гл. Спорить. Суперечались-суперечались, та давай битись. Рудч. Ск. II. 195.
Супере́чка, ки, ж. Ум. отъ суперека.
Супере́чник, ка, м. Спорщикъ. Суперечнику, суперечаєш, а мало знаєш. Чуб. III. 345.
Су́пити, плю, пиш, гл. Хмурить. Став супити знов чорні брови Данило. МВ. I. 155.
Су́питися, плюся, пишся, гл. Хмуриться. Омелько п'є та супиться, аж зморшки понабігали йому на лобі. Левиц. Пов. 347. А стара супиться та бурчить. МВ. (О. 1862. III. 45).
Су́піскуватий, а, е. Супесчаный. Нѣж. у.
Су́пісок, ску, м. Супесокъ. Зміев. у. Гол. Од. 43.
Су́плаття, тя, с. Одежда, бѣлье, домашняя рухлядь. Г. Барв. 174. А суплаття надбають повні скрині. К. Іов. 58.
